Станіслав Лем - Щаспобут

Трурль закасав рукави і за три дні збудував Щасливого Споглядача Буття, машину, яка запаленою в катодах свідомістю поєднувалася з кожним спостереженим предметом, і не було на світі нічого, що не справило б їй приємності. Трурль сів перед нею, аби зважити, чи йому йшлося про таке. Споглядач, розставивши три металеві ноги, водив телескопічними очиськами навкруги і, натрапивши поглядом чи то на дошку паркана, камінь чи на старий черевик, страшенно захоплювався, аж стиха постогнував від надзвичайного задоволення, що розпирало його. А коли зайшло сонце і зорі всіяли небо, він аж присів від захоплення.

«Кляпавцій, звісно, скаже, що саме присідання й постогнування ще ні про що не свідчить, — сказав собі Трурль, чомусь щораз більше непокоячись. — Зажадає доказів…»

Тоді він умонтував Споглядачеві в живіт великого годинника з позолоченою стрілкою і шкалою в одиницях щасливості, названих ним гедонами чи коротко — гедами. За один гед він узяв ту кількість утіхи, якої можна зазнати, коли, пройшовши чотири милі в черевику, в якому стирчить цвях, усунути той цвях. Помножив шлях на час, поділив на гостроту цвяха, вивів за дужки коефіцієнт змученої п’яти, і в такий спосіб йому вдалося перевести щастя в систему сантиметр-грам-секунда. Це його трохи втішило. Придивляючись до поплямленого мастилом робочого фартуха Трурля, що крутився перед ним, Споглядач, залежно від кута нахилу і загального освітлення, відчував від 11,8 до 18,9 гедів на пляму, латку і секунду. Конструктор зовсім заспокоївся. Тепер він підрахував, що один кілогед — це стільки, скільки відчули старці, підглядаючи Сусанну в купелі, що мегагед — це радість приреченого, якому вчасно перетяли зашморг, а побачивши, як точно можна все вирахувати, негайно послав одну з останніх лабораторних машин по Кляпавція.

Коли той прийшов, Трурль сказав йому:

— Дивись і вчись.

Кляпавцій обійшов довкола машини, а та, скерувавши на нього більшість своїх телеоб’єктивів, присіла й кілька разів охнула. Його здивували ці глухі, наче з глибокого колодязя звуки, але він не дав знаку й тільки спитав:

— Що це таке?

— Щаслива істота, — сказав Трурль, — а саме — Щасливий Споглядач Буття, скорочено

— Щаспобут.

- І що робить цей Щаспобут?

Трурль почув у цих словах іронію, але пропустив її повз вуха.

— Він весь час активно спостерігає! — пояснив він Кляпавцію. — І не просто спостерігає, фіксуючи, а робить це інтенсивно, зосереджено, пильно, а все побачене дає йому невимовну утіху! І ця втіха, сповнюючи його аноди й контури, дає йому чарівне блаженство, ознакою якого, власне, і є оці вигуки, що їх ти чуєш, коли він вдивляється у твої з усіх поглядів банальні риси.

— Тобто ця машина відчуває активне задоволення від існування як споглядання?

— Саме так! — відповів Трурль, але тихо, бо чомусь уже не був такий упевнений, як недавно.

— А це, напевно, феліцитометр зі шкалою в одиницях екзистенціальної насолоди? -

Кляпавцій показав на циферблат з позолоченою стрілкою.

— Так, це той годинник…

Тоді Кляпавцій почав показувати Щаспобуту різні речі, пильно вдивляючись у коливання стрілки. Трурль, заспокоєний, посвятив його в теорію гедонів або в теоретичну феліцитометрію. Слово за словом, одне, друге питання — так точилася розмова, аж поки Кляпавцій у якусь мить не запитав:

— А цікаво, скільки б одиниць мало відчуття того, кого триста годин били, а він сам потім розвалив голову тому, хто його бив?

— А, це просте завдання! — зрадів Трурль і вже хотів був сісти до обрахунків, як почув голосний приятелів сміх.

Спантеличений, схопився Трурль з місця, а Кляпавцій сказав йому, все ще сміючись:

— То ти, мій Трурлю, кажеш, що взяв за основний принцип добро? Ну, що ж, прототип тобі удався! Роби так і далі, і все чудово вдасться! А тим часом бувай.

І пішов, зоставивши Трурля зовсім спантеличеним.

— Ну й підловив мене, ну й спаплюжив! — охав конструктор, і тому оханню вторувало екстатичне охкання Щаспобута.

Це так розізлило Трурля, що він швиденько запхав машину до комірчини, закидав її шматками старої бляхи й замкнув на замок.

Потім сів до порожнього столу й сказав собі:

— Я переплутав естетичний екстаз із Добром. Ну й осел же з мене! Чи, зрештою, Щаспобут взагалі розумний? І що тоді? Треба поміркувати зовсім інакше, до кожнісінького атомного ядра! Щастя — напевне. Втіха — без сумніву, але не чужим коштом! Щоб не Зло було його джерелом! От що! Тільки що ж таке Зло? О, бачу, що в своїй дотеперішній конструкторській діяльності я зовсім занедбав теорію!