Стефені Маєр - Сутінки

Він різко гойднувся вперед, я впізнала нахил, приємна посмішка повільно розтягувалася, росла, доки не перетворилася з посмішки на демонстрацію кривих як шаблі блискучих зубів.

Я нічого не могла з собою зробити — я спробувала втекти. Хоча я знала, що це марно, хоча ноги підкошувалися, та паніка заволоділа мною, і я щодуху пришпарила до аварійного виходу.

Джеймс блискавично опинився переді мною. Я не бачила, скористався він рукою чи ногою, так швидко все відбулося. Нищівний удар прийшовся по грудній клітці — я відчула, що падаю на спину, почула тріск, голова вдарилася об дзеркало. Скло тріснуло, скалки бризнули навсібіч, розсипалися на підлозі довкола мене.

Я була в шоковому стані, тому не відчувала болю. Навіть дихати не могла.

Мисливець повагом рушив до мене.

— Дуже ефектно, — приязно сказав він, оглядаючи хаос із битого скла. — Я подумав, що ця зала візуально додасть моєму маленькому фільму драматичності. Тому вибрав її для зустрічі з тобою. Напрочуд вдалий вибір, хіба ні?

Я проігнорувала Джеймса, підводячись навкарачки та повзучи до інших дверей.

Він одразу обігнав мене, притиснувши бетонною ступнею мою ногу до підлоги. Огидний хрускіт я почула до того, як різонув біль. Та коли я таки відчула його, то не втримала агонізуючого крику. Я скрутилася клубочком, щоб дотягнутися до ноги; мисливець стояв наді мною, посміхаючись.

— Не хочеш змінити своє останнє прохання? — привітно поцікавився він. Пальцем ноги штовхнув мою скалічену ногу, я почула несамовитий крик. Приголомшено збагнула, що це волаю я.

— Невже не було б краще, якби Едвард спробував знайти мене? — підказав він.

— Ні! — прохрипіла я. — Ні, Едварде, ні… — щось врізалося в обличчя, відкидаючи мене назад на розтрощені дзеркала.

Сильніше, ніж біль у нозі, я різко відчула рану на голові — там, де скло розпанахало потилицю. Тепла рідина почала небезпечно швидко просочуватися крізь волосся. Я відчувала, як вона просякнула сорочку на плечі, чула, як вона крапає на дерев’яну підлогу. Від запаху в мене звело живіт.

Крізь нудоту й запаморочення я несподівано побачила останній шматочок надії. Джеймсові очі, до того просто пильні, наразі палали неконтрольованою жагою. Кров, що темно-червоною квіткою розтікалася по сорочці, утворювала озерце на підлозі та змушувала його казитися від спраги. Не важливо, яким був оригінальний задум, мисливець довго не витримає.

Швидкий кінець — все, на що я могла сподіватися в той час, як кров, цебеніючи з голови, висотувала з собою свідомість. Очі заплющувалися.

Я почула, наче з-під води, фінальне виття мисливця. Крізь довгі тунелі, на які перетворились мої очі, я бачила, як наближається його темна фігура. Останнім зусиллям рука інстинктивно піднялася, щоб захистити обличчя. Очі заплющилися, мене підхопила темна течія.

Коли мене несла течія, я бачила сни.

Там, де я пливла, під темними водами, я почула найсолодший звук на світі, що міг народитися тільки у моїй голові — такий прекрасний, такий обнадійливий, такий жахливий! Це було інше виття — глибший, оскаженіліший рик, що вібрував од люті.

Мене викинуло назад, майже на поверхню, гострим болем, що протяв підняту руку, та я не могла повернутися до реальності аж настільки, щоб розплющити очі.

Потім я зрозуміла, що померла.

Крізь глибоку товщу води я почула, як янгол кличе мене на ім’я, кличе до єдиного раю, який мені потрібен.

— Ні, Белло, ні! — волав янгол переляканим голосом.

Крізь звук довгожданого голосу прорвався інший шум — жахливий ґвалт, який розум відмовився сприймати. Огидне низьке виття, приголомшливий хрускіт, пронизливий виляск, що раптом обірвався…

Натомість я щосили намагалася зосередитись на голосі янгола.

— Белло, будь ласка! Белло, почуй мене, будь ласка, будь ласка, Белло, будь ласка! — молив він.

Так, хотіла сказати я. Сказати хоч щось. Але не могла відшукати губи.

— Карлайле! — змучено закричав ідеальний голос. — Белло, ой, ні, будь ласка, будь ласка! — янгол заридав безслізним, надсадним риданням.

Янгол не повинен плакати, це неправильно. Я намагалася навпомацки знайти його, сказати йому, що все добре, — та води так багато, вона давить на мене, я не можу дихати.

Я відчула, як щось тисне на голову. Боляче! Потому як цей біль прорвався до мене крізь темряву, з’явилися інші, гірші больові точки. Я закричала вголос, задихаючись, прориваючись крізь темну товщу води.

— Белло! — заверещав янгол.