Гаррі Гаррісон - Білл - Герой Галактики

Білл вимкнув свою бритву і умився теплою іржавою водою.

— І все-таки, по-моєму, напис не має сенсу. Гаразд, отже сестра, якої у мене немає, не вийде заміж за отаке. А як бути з оцим, — він показав на дощану підлогу, де було вирізано: НЕ ШКОДУЙ МИЛА — ВОРОГІВ ДОВКОЛА СИЛА, — або оце, — напис над пісуаром виголошував: ШИРІНКУ ЗАСТІБАЙ — ШПИГУНІВ ВИКРИВАЙ.

— Забудемо на хвилину, що в нас тут немає жодної таємниці, вартої того, щоб заради неї простягнути руку, не те що подолати двадцять п’ять світлових років — як чінгер може бути шпигуном? Який грим треба накласти на двометрову ящірку, щоб видати її за рекрута? її не можна навіть замаскувати під Убивайла Дренга, хоча схожість між ними…

Світло згасло, і вимовлене уґолос ім’я наче викликало самого Убивайла: по казармі прокотилося його ревіння.

— У койки! У койки! Хіба ви, вошиві бевзі, не знаєте, що точиться війна!

Білл спотикався у пітьмі, що оповила казарму, яку тепер освітлювали лише Убивайлові червоні жевріючі очі. Він поринув у сон, ледве його голова торкнулася карборундової подушки, і, здавалося, минуло не більше секунди, коли сигнал побудки підкинув його з ліжка. За сніданком, поки він старанно краяв свій замінник кави на шматки, які можна було проковтнути, по телебаченню повідомили про важкі бої в секторі Бета Ліри з чимдалі більшими втратами. Стогін прокотився по їдальні, коли це було оголошено: не від надмірного патріотизму, а тому, що будь-яка погана новина не віщувала нічого хорошого для них. Вони ще не знали, як саме вона вплине на їхнє життя, але очікували найгіршого. І не помилилися. Оскільки ранок був прохолодний, звичний понеділковий парад відклали до полудня, коли залізобетонний плац добряче прогріється і кількість випадків теплового удару сягне піка. Але то був тільки початок. З того місця, де він стояв по команді «струнко», Біллу було видно, що над трибуною тремтить марево від охолоджуваного повітря. Це означало, що приїде начальство. Запобіжник атомної рушниці видавив йому дірку в плечі, а на кінчик носа набігла і впала крапля поту. Краєм ока він міг бачити, як то там, то тут багатотисячні лави сколихувалися, коли падали непритомні, і чергові санітари тягли їх до очікуючих машин швидкої допомоги. Там їх клали в тіні від автомобілів, поки вони оговтаються і зможуть знову зайняти своє місце в лавах.

Потім оркестр ревнув: «Гей, піхото, чінгерам кінець!» — і за сигналом, переданим у підбори кожного чобота, ряди стали струнко в одну й ту саму мить, і тисячі рушниць зблиснули проти сонця. Штабний автомобіль командуючого — це було видно по двох зірках, намальованих на ньому — під’їхав до трибуни, і крихітна округла постать швидко проскочила крізь розпечене, немов у печі, повітря під захист кондиціонерів.

Білл ніколи не бачив його так близько, принаймні обличчя, хоча якось, вертаючись пізно ввечері після чергового наряду, він сподобився побачити, як генерал сідає в машину перед таборним театром. Принаймні Білл вважав, що то був він, хоча бачив його коротку мить, і то зі спини. Тому у нього про генерала склалося враження, як про велику спину, пересаджену крихітному мурашові. Врешті, він думав так про всіх офіцерів, бо рекрути не зустрічаються з офіцерами лід час початкової підготовки. Одного разу Білл добре розгледів молодшого лейтенанта біля кімнати чергового і пам’ятає, що в нього було обличчя. А ще був офіцер медичної служби, який стояв на відстані не більше тридцяти метрів, коли читав їм лекцію про венеричні хвороби, але Біллові пощастило — він сидів за стовпом і одразу заснув.

Коли оркестр змовк, антигравітаціині гучномовці злетіли над військом, і генерал звернувся до них. Те, що він говорив, мало кого могло зацікавити, а скінчив вій оголошенням про те, що, зважаючи на втрати, яких зазнали війська, їхній курс навчання буде прискорено, а саме цього вони й чекали. Потім оркестр заграв знову, і рекрути промарширували назад у казарми, переодяглися у свої власяниці і закрокували — тепер уже вдвоє швидше — на стрільбище, де стріляли з пластикових рушниць по пластикових опудалах чіигерів, які піднімалися з ям. Цілили вони погано, поки з ями не вискочив Убивайло Дренг: всі рекрути перевели свої рушниці на автоматичний вогонь, і жоден заряд не проминув цілі, а це дуже важко зробити. Потім дим розвіявся, і усмішки позмикали з їхніх облич, коли вони побачили, що то була лише пластикова копія Убивайла, тепер уже розірвана на дрібнісінькі шматочки, а оригінал з’явився у них за спинами, скреготнув іклами і дав кожному по місяцю нарядів.