Стівен Кінг - Необхідні речі

Нетті повернулася, щоб знову перевірити, і поки перевіряла, укотре задзвонив телефон. Нетті поспішила до будинку, стискаючи ключ від шафи в спітнілій правиці. Обдерла литку об стільчик і зойкнула від болю.

На момент, коли вона зайшла у вітальню, телефон знову припинив дзвонити.

– Я не можу сьогодні на роботу, – пробурмотіла вона. – Я мушу… мушу…

( стояти на чатах )

Саме так. Вона мусить стояти на чатах.

Нетті підняла слухавку й швидко набрала номер, доки думки знову не почали гризти розум, як Рейдер гризе свої іграшки із сиром’ятної шкіри.

– Алло? – озвалася Поллі. – Це «Шито-крито», слухаю вас.

– Привіт, Поллі. Це я.

– Нетті? Усе добре?

– Так, але я дзвоню з дому, Поллі. У мене якісь проблеми зі шлунком. – На той час це вже не було брехнею. – Я б могла взяти відгул? Знаю, що треба пропилососити нагорі… і той чоловік з телефонами… але…

– Усе гаразд, – одразу відповіла Поллі. – А телефоніст усе одно прийде аж біля другої. Руки досі дуже болять, тому я довго не працюватиму, сама прийму його.

– Якщо дуже треба, я б могла…

– Ні, правда, – м’яко запевнила її Поллі, і Нетті відчула, як сльози защипали очі. Поллі така добра .

– Біль гострий, Нетті? Я можу викликати тобі лікаря Ван Еллена.

– Ні… просто трохи спазмує. Усе буде добре. Якщо до обіду стане краще, я прийду.

– Та що ти, – різко відказала Поллі. – Ти не просила відгулів, відколи взагалі почала працювати в мене. Залазь у ліжко й поспи собі. Попереджаю: якщо прийдеш, я тебе додому відправлю.

– Дякую, Поллі, – промовила Нетті. Вона ледь не плакала. – Ти дуже добра зі мною.

– Ти заслуговуєш на доброту. Мушу вже йти, Нетті – клієнти прийшли. Іди приляж. Я в обід задзвоню, розкажеш, як ти.

– Дякую.

– Завжди будь ласка. Па-па.

– Па, – попрощалася Нетті й повісила слухавку.

Вона одразу ж рушила до вікна й відсмикнула фіранку вбік. Вулиця порожня – поки що. Нетті повернулася в сарай, ключем відімкнула буфет і дістала звідти абажур. Відчуття спокою й полегшення сповнили Нетті, тільки-но вона обійняла його. Нетті віднесла абажур на кухню, помила теплою мильною водою, сполоснула та обережно витерла.

Вона відкрила одну з кухонних шухляд і дістала різницький ніж. З ним і з абажуром вона повернулась у вітальню й сіла там у темряві. Так вона просиділа весь ранок, виструнчившись у кріслі, з абажуром на колінах і ножем у правій руці.

Телефон дзвонив двічі.

Нетті не відповідала.

У п’ятницю, одинадцятого жовтня, у найновішому магазині Касл-Рока минув зразковий день, особливо коли ранок переріс у полудень і люди почали обмінювати чеки на готівку. Гроші в руках стимулюють до покупок. Так само стимулює і хороша чутка від тих, що заходили в середу. Була, звісно, дрібка людей, які вважають, що судженням нечем, які відвідали крамницю у перший же день роботи , довіряти не можна, але таких була меншість, тож срібний дзвіночок над дверима входу «Необхідних речей» дзвенів увесь день.

Від середи розпакували або прибуло ще більше асортименту. Людям, зацікавленим у таких речах, було важко повірити, що щось прибувало, – вантажівок ніде не було видно, – але чомусь це особливо не важило. У п’ятницю в «Необхідних речах» було набагато більше товарів – це єдине, що мало значення.

Наприклад, ляльки. І гарно зроблені дерев’яні пазли, навіть двобічні. Був унікальний набір шахів: фігурами слугували африканські тварини, вирізьблені з кварцу якоюсь нехитрою, проте приголомшливо талановитою рукою: стрибучі жирафи в ролі офіцерів, гіпопотами з войовниче опущеними головами в ролі тур, шакали в ролі пішаків, леви-королі, меткі леопарди-ферзі. Було намисто з чорних перлин, яке мало дуже дорогий вигляд – наскільки дорогий, люди не сміли запитувати (принаймні того дня), – але на таку красу було аж боляче дивитися, і кілька відвідувачок «Необхідних речей» повернулися додому з відчуттям меланхолії й дивного збентеження, а образ того перлового намиста танцював у темряві в них перед очима, чорним на чорному. І не лише в жінок.

Була пара ляльок-блазнів на мотузочках. Була катеринка, стара і з пишним різьбленням, – містер Ґонт пояснив, що вона має грати щось приголомшливе, якщо її відкрити, але не пам’ятає, що і вона замкнена. Він пояснив, що покупцеві доведеться знайти майстра, який би виготовив для неї ключ. «Таких ветеранів своєї справи ще кілька залишилося, які б могли щось тут утнути», – додав він. Його кілька разів запитали, чи можна буде повернути катеринку, якщо кришку вдасться відкрити й виявиться, що мелодія не до смаку. Містер Ґонт усміхнувся й пальцем указав на нову табличку на стіні. Вона повідомляла: Я НЕ ВІДШКОДОВУЮ КОШТІВ І НЕ ОБМІНЮЮ ТОВАРІВ CAVEAT EMPTOR! [51] Дослівно з латини: «Хай покупець остерігається», більш усталено: «На ризик покупця».