Стівен Кінг - Крістіна

— Ага. А що?

— І в нього талон на тридцять днів, тобто він припаркувався на довгий час?

— Ага. Може, предки не хочуть, щоб він її…

Сенді затнувся. На обличчі Бадді Реппертона розпливалася посмішка. Видовище було не з приємних, і не тільки тому, що зуби, які вона оголила, уже напівзогнили. Виникло враження, що десь зі стогоном увімкнулася страхітлива машинерія й почала набирати обертів, розганяючись усе більше й більше, до повної швидкості.

Бадді обвів поглядом Сенді, Дона, Канючі Велча й Річі Трелоні. Вони теж подивилися на нього, зацікавлено й трохи з переляком.

— Пиздопикий, — тихо й зачудовано промовив Бадді. — Пиздопикий поц легалізував свою тачку, а його смердючі предки змушують паркувати її в аеропорту.

І він зареготав.

Канючі з Доном обмінялися поглядами, у яких до тривоги домішувався якийсь азарт.

Бадді нахилився до них, ліктями спираючись на коліна в джинсах.

— Слухайте, — промовив він.

Радіо було налаштоване на станцію WDIL, де Діон своїм жорстким мудрованим голосом співав про «Сью, яка пішла по руках» [97] Діон Френсіс Дімуччі, більш відомий як Діон (нар. 1939 р.) — американський співак і композитор. Сингл «Runaround Sue» (1961 року) — один з найвідоміших у його доробку. , але ні він, ні вона не слухали.

Його рука ковзнула під футболку, що була на ній, і знайшла м’яку розкіш її грудей, увінчаних сосками, уже затверділими від збудження. Дихала вона різко й уривчасто. І вперше її рука спустилася туди, де він її хотів, де він її потребував, до його паху, а там натисла, і оберталася, і рухалася, без досвіду, але з достатнім бажанням, щоб компенсувати його брак.

Він поцілував її, і її рот відкрився широко, відпускаючи язик, і поцілунок був як вдих чистого аромату/смаку дощового лісу. Він відчував, як вона вся промениться жагою і збудженням.

Він нахилився до неї, притиснувся, усім тілом, і тієї ж миті відчув, як вона відповідає — чистою, гарячою пристрастю.

А потім вона зникла.

Арні сидів, приголомшений і одурманений, трохи праворуч від керма, коли увімкнувся плафон у салоні Крістіни. Ненадовго; пасажирські дверцята грюкнули, надійно зачиняючись, і світло знову згасло.

Він ще трохи посидів, не розуміючи, що сталося, на мить навіть забувши, де він є. У тілі за відчуттями була повна каша — мішанина з емоцій і сумбурних фізичних реакцій, напівдивовижних, напівжахливих. Лімфатичні вузли боліли; пеніс був твердим залізом; у яєчках угніздився тупий біль. Він відчував, як кров’яним потоком нестямно женеться адреналін, угору-вниз, і кругом-навколо.

Стиснувши руку в кулак, він вдарив себе по нозі, сильно вдарив. Потім посунув уперед на сидінні, відчинив дверцята й вийшов за нею.

Лі стояла на самому краю Насипу і вдивлялася в темряву. На яскравому прямокутнику всередині тієї темряви в костюмі лідера профспілки з 1930-х розгонистим кроком пройшовся Сильвестр Сталлоне. І знову в Арні виникло те відчуття, що він живе в якомусь дивовижному сні, який будь-якої миті може піти під укіс і перетворитися на кошмар… а може, ці зміни вже почалися.

Вона стояла надто близько до краю — він узяв її за руку й обережно відтягнув. Земля тут була суха й крихка. Ані паркану, ані поруччя. Якби земля на краю обвалилася, Лі б полетіла донизу — і приземлилася десь серед передміських забудов, вільно розкиданих довкола кінотеатру просто неба на Ліберті-Гілл.

Насип був затишною місцинкою для коханців ще з незапам’ятних часів. Він розташовувався наприкінці Стенсон-роуд; довгий, звивистий відрізок двосмугової асфальтованої дороги, що спершу вигинисто покидала місто, а потім гаком розверталася і вливалася в нього знову, закінчуючись глухим кутом на Лібертівілль-Гайтс, де колись була ферма.

Було четверте листопада, і дощ, що почався раніше того суботнього вечора, переріс у легенький мокрий сніг. Насип і безплатний (якщо мовчазний) перегляд кіна був у повному їхньому розпорядженні. Він повів її назад до машини (і пішла вона доволі охоче), думаючи, що на щоках у неї сльота. І лише всередині, у примарному зеленому світінні лампочок панелі приладів, роздивився, що насправді вона плакала.