Стівен Кінг - Крістіна

— Хто її купив? — м’яко повторив Лебей. — Та ще ніхто, синку. Але в тебе на неї право завдатку. Я відігнав її в гараж, та й по всьому. Поставив запаску, масло поміняв.

Він випнув колесом груди й подарував нам обом безглуздо великодушну усмішку.

— От ви молодець, — прокоментував я.

Арні невпевнено глянув на нього, а потім повільно повернув голову до зачинених дверей скромного гаража на одне авто, що кріпився до стіни будинку дахом критого проходу. Як і все навколо дому Лебея, накриття того проходу бачило й ліпші часи.

— До того ж, я не хотів лишати її надворі, коли вже ти поклав на неї такі-сякі гроші, — сказав хазяїн. — Я на цій вулиці з кількома хлопами вже клопоти мав. Одної ночі якийсь малий кинув у мою машину каменюкою. О так, у мене тут є кілька сусідів прямо з БГ.

— А що це? — не зрозумів я.

— Бригада гівнярів, синку.

Він окинув дальній бік вулиці злостивим поглядом снайпера, затримуючись на акуратних економічних машинах тих, хто повернувся додому з роботи в місті, на дітях, що гралися у квача й стрибали на скакалці, на людях, що сиділи на своїх ґанках і випивали у ранній вечірній прохолоді.

— Хотів би я знати, хто кинув ту каменюку, — лагідно промовив він. — Так, сер, дуже б хотів знати, хто то був.

Арні прокашлявся.

— Пробачте, що я так на вас напав.

— Та нічого, — поспіхом відказав Лебей. — Люблю, коли хлопець захищає своє… тобто майже своє. То що, малий, грошенята приніс?

— Так, вони при мені.

— Ну, то заходь у дім. Обоє заходьте. Відпишу її тобі, і відсвяткуємо це кухликом пивасику.

— Ні, дякую, — сказав я. — Якщо ви не проти, я тут залишуся.

— Як хочеш, синку, — відповів на це Лебей… і підморгнув. Я й до сьогодні не знаю, що те підморгування мало означати. Вони зайшли всередину, і за ними бахнули, зачиняючись, двері. Рибинка опинилася в сітці, і її от-от мали випатрати.

Пригнічений, я пройшов до гаража й поторсав двері. Відчинилися вони легко, і зсередини вирвався той самий сморід, який мені вдарив у ніздрі напередодні, коли я відчинив дверцята «плімута» — мастило, оббивка й накопичений жар довгого літа.

Уздовж однієї стіни вишикувалися граблі та трохи старого садівничого реманенту. На протилежному боці валялося різне: дуже старий шланг, велосипедна помпа й старезна торба для гольфу з іржавими ключками. А посередині, носом у напрямку назовні, стояла тачка Арні, Крістіна, така довжелезна, наче тяглася на милю, тоді як сучасні авта, навіть кадилаки, старалися виглядати стиснутими й коробкоподібними. Павутинчастий оскал тріщин збоку на вітровому склі враз посріблили промені світла, що проникли в гараж. Якийсь малий з каменюкою, сказав Лебей… або ж хтось вертався додому після засідання Організації ветеранів іноземних воєн і втрапив у невеличку аварію, бо цілий вечір глушив віскі з пивом і травив байки про битву за виступ чи за узвишшя Свинячих відбивних [18] Битва за виступ («Battle of the Bulge», 16 грудня 1944—25 січня 1945) — американська назва Арденнської операції, контрнаступу німецьких військ в Арденнах проти англо-американських армій. Пагорб Свинячих відбивних (Pork Chop Hill) — назва узвишшя в Кореї; неподалік пагорба Порк-Чоп 23 червня 1951 року відбулася одна з найзапекліших битв Корейської війни 1950–1953 років. Автор іронічно обігрує обидві назви, натякаючи на боротьбу літніх ветеранів із зайвою вагою. . Старі добрі часи, коли можна було побачити Європу, Тихий океан і загадковий Схід крізь приціл базуки. Хто міг знати… та й яке це мало значення? У кожному разі, знайти заміну для такого панорамного вітрового скла, як це, буде непросто.

І недешево.

«Ох, Арні, — подумав я. — Вляпався ж ти, чувак, по самі помідори».

Спущену шину, яку зняв Лебей, було притулено до стіни. Я опустився навкарачки й зазирнув під машину. На бетоні вже почала збиратися свіжа масляниста пляма, чорна на тлі коричневуватої примари давнішої й ширшої калюжі, що за багато років всоталася в покриття. Це ніяк не допомогло розвіяти ту гнітючість, яку я відчував. У блоці двигуна точно була тріщина.

Я обійшов тачку спереду й підійшов до дверцят водія, а коли вже взявся за ручку, побачив у дальньому кутку гаража смітник. З нього стирчала велика пластикова пляшка. Понад краєм відра можна було прочитати літери «САПФ».

Я застогнав. О, так, він поміняв масло. Яка щедрість. Спустив старе (ті його жалюгідні залишки) і налив кілька кварт [19] 1 кварта = 946 мл. «Моторної оливи “Сапфір”». Цю гидоту продають у «Мамонт-Марті» [20] «Mammoth Mart» — мережа крамниць, що продавали товар зі знижкою; існувала до 1978 року. в п’ятигалонових каністрах за 3,50. Роланд Д. Лебей — великодушний, мов султан. Роланд Д. Лебей — сама доброта.