Стівен Кінг - Талiсман

Джек стояв посеред кімнати та спостерігав, як материне обличчя дедалі білішає та білішає. Вона легенько стиснула рукою горло, на якому за останні кілька місяців з’явилися нові зморшки. Розмову слухала мовчки, прошепотівши лише: «Дякую, Морґане», — й поклала слухавку. Коли повернулася до Джека, то виглядала набагато старшою та змарнілішою, ніж будь-коли.

— Джекі, зараз тобі знадобиться вся мужність, гаразд?

От саме мужності йому й бракувало. Вона взяла його за руку й промовила:

— Джеку, сьогодні дядька Томмі збив автомобіль. Водій утік.

Джек почав задихатися, наче останнє повітря миттю вивітрилось із нього.

— Його збив фургон, коли він переходив бульвар Ла Сьєнеґа. Свідок повідомив, що автомобіль був чорного кольору з написом «Дике Дитя», але це… це все.

Лілі заплакала. І вже за мить Джек, сам собі дивуючись, теж заплакав. Відтоді минуло три дні, що здалися Джекові вічністю.

П’ятнадцятого вересня 1981 року хлопчик на ім’я Джек Сойєр стояв і дивився на непорушну воду на безликому пляжі біля готелю, що нагадував замок із роману сера Вальтера Скотта. Він хотів заплакати, але не міг навіть сльози із себе вичавити. Навколо нього була тільки смерть, що заповнила собою половину світу, та жодних веселок. Фургон «Дике Дитя» забрав дядька Томмі в інший світ. Дядько Томмі помер у Лос-Анджелесі, дуже далеко від східного узбережжя, яке було його справжньою домівкою, і про це знав навіть такий малюк, як Джек. Чоловік, який уважав за потрібне зав’язувати краватку перед візитом в «Орбіз» [10] «Орбіз» («Arby's Restaurant Group, Inc.») — друга за величиною в США мережа фастфудів, що спеціалізується на сандвічах. Налічує понад 3400 закладів. , щоб з’їсти ростбіф, не мав жодних справ на західному узбережжі.

Його батько помер, дядько Томмі помер, його мама, можливо, помирає. Джек відчув смерть навіть тут, у Аркадія-Біч, де вона розмовляла голосом дядька Морґана з того боку дроту. Нема нічого банальнішого й очевиднішого за меланхолію, яку навіює курорт у мертвий сезон, бо ти постійно наштовхуєшся на привидів минулого. Здавалося, смерть уплітається в текстуру буття та запах океанського бризу. Джек злякався… Уже тривалий час він боїться. І життя тут, в абсолютному спокої, тільки допомогло йому усвідомити це — усвідомити, що смерть, імовірно, весь час, поки вони їхали по І-95 із Нью-Йорка, сиділа за кермом, примружено спостерігала за ним крізь цигарковий дим і просила знайти по радіо якийсь боп [11] Бібоп, Бі-боп, або просто боп (англ. bebop ) — джазовий стиль, що розвинувся на початку 1940-х. Він відкриває період сучасного джазу та докорінно відрізняється від попередніх стилів. Для бібопу характерним є унісонне проведення теми на початку та наприкінці композиції. . Джек якось невиразно пригадав, як батько казав, що він народився з головою старого, от тільки його голова зараз зовсім не відчувала себе старою. Цієї миті він почувався надзвичайно юним. «Наляканим , — раптом подумав. — Чорт забирай, а мені ж страшно. Це тут закінчується світ, так?»

Чайки ширяли над головою в сірому небі. Тиша була такою ж сірою, як і небо — і такою ж смертельною, як і темні кола під її очима.

Коли він блукав «Дивосвітом» і зустрів Лестера Спіді Паркера, то вже втратив лік дням. Він безцільно вештався, марнуючи час. Та тої миті бездіяльність і тривале очікування одразу полишили його. Лестер Паркер був чорношкірим, мав кучеряве сиве волосся і глибокі зморшки на щоках. У буремні молоді роки він був мандрівним музикантом і грав блюз, але тепер його ніхто не помічав. Та й не говорив він нічого особливого. Проте коли Джек блудив «Дивосвітом» і знічев’я забрів до зали з ігровими автоматами, то зустрів Спіді й, побачивши його вицвілі очі, відчув, як неспокій полишає його. Він знову став собою. Здалося, ніби якась магічна хвиля вийшла зі старого й наповнила Джека.

Спіді всміхнувся й сказав:

— Еге, закладаюся, у мене з’явилась компанія. Сюди завітав маленький подорожній.

Справді, його більше не сковували тенета: ще мить тому він відчував, що його загорнули в мокру вовну та солодку вату, а тепер — звільнили. На мить здалося, ніби над головою старого сяйнув срібний німб, легенький променистий ореол, але щойно Джек кліпнув, той зник. Він познайомився зі Спіді, коли той тримав у руках держак важкої й широкої швабри.

— З тобою все гаразд, синку? — Чоловік торкнувся спини хлопця. — Світ котиться в провалля чи є й зміни на краще?