Борис Левандовський: Байки проти ночі

— Мабуть, здалося, — чоловік вимкнув нічник.

Двері кімнати, в певному розумінні, залишилися позаду Влада, і він опинився сам на сам зі своїм шкільним інквізитором, Жахом 3 Роздягальні, одним із тих, хто споганив усе його життя в останні шкільні роки… і якимось незбагненним чином продовжував отруювати його навіть тепер.

Стас витягував із кишень джинсів пом’яті купюри й кидав їх на стіл. Коли завершив, почав перераховувати, скільки залишилося після гулянки, раз у раз збиваючись і щось бурмочучи собі під ніс. Спостерігаючи за ним, Влад відчув новий приплив розпачу і гніву.

«Чого ти чекаєш?»

Стас нарешті згріб усі гроші в купу й кинув у шухляду столу. Хіхікнув над чимось, зрозумілим тільки йому, і, похитуючись на нетвердих ногах, почав роздягатися.

Влад розігнався і штовхнув його в спину. Той, зойкнувши від несподіванки, повалився на ліжко, пустив відрижку й почав зводитися на ноги. Але Влад штовхнув його знову, уже рішучіше. Стас сів на покривало й захіхікав, розглядаючи в руці відірваний від сорочки ґудзик.

— Ось така в нас фішка… лайно з-під ліжка…

Ґудзик чомусь дуже його розсмішив, і Стас відкинувся на спину, регочучи; напівспущені джинси злетіли з ніг і впали на підлогу. Спостерігаючи за цією сценою, Влад відчув, як занило в паху. Його тіло, віддалене на кілометри, рефлекторно скулилося. Він холодно посміхнувся у своїй кімнаті.

…Коли з горлянки Стаса раптом почали вириватися дивні здавлені звуки, Влад від душі сподівався, що заподіює йому аніяк не менший біль, ніж довелося відчути самому.

Експерта «робити м’ясо» зі слабаків у фізкультурній роздягальні вигнуло дугою, як на ілюстраціях наочних медичних посібників, що зображують напад правця. Цей стражденно скривлений рот, цівки поту, що біжать по восковому обличчі, — все це Влад уже бачив не раз у своїх бастіонних мріях про помсту, але тільки тепер усе було по-справжньому. Настав час поквитатися, виродку, за всі гріхи. Ні, це було незрівнянно краще за будь-які фантазії. І ще це було справедливо. Ось так! Перекошений від крику рот — ось символ справжньої справедливості. Ти готовий, недоумку? Тепер зіграємо за новими правилами.

Влад надто піддався власним емоціям, тому трохи розконцентрувався і на мить утратив контроль над своєю невидимою рукою , що стискала Стасову мошонку. Той зумів вирватись і заметався по кімнаті, поширюючи навколо себе майже видимі міазми панічного жаху. Потім заплутався в джинсах, що валялися на підлозі, впав, але миттю звівся на ноги… Тут Влад одразу ж знову наздогнав його й сильно штовхнув. Стас гепнувся назад на ліжко, безладно відбиваючись від чогось невидимого, що переслідувало його і прагнуло заподіяти невимовний біль.

Але цей активний опір не перешкодив Владу знову добратися до його паху. Невидима рука зімкнулася в потрібному місці, Стас охнув. І тепер від божевільного болю взагалі втратив здатність видавати будь-які звуки.

Влад збільшив тиск, пустивши в хід другу руку… а потім третю, четверту, п’яту… поки десь усередині не пролунав подвійний б'лоп-лопп , наче лопнули стиснуті в кулаках виноградини.

— Тайсон готує омлет…

Стаса якось одразу скорчило. Він міг лише, як викинутий на берег окунь, беззвучно хапати ротом повітря й вирячувати очі. Раптом його нижня щелепа відвисла, немов десь зламалася пружинка, а широко розкинуті ноги повільно випрямилися в колінах.

У такому вигляді його й побачили батьки, які заглянули в кімнату через хвилину.

«Так виглядає справедливість», — сказав голос.

Влад, збираючись щось відповісти, розплющив очі, побачив знайомі обриси своєї кімнати й провалився в чорний глибокий сон, схожий на безпам’ятство.

На годиннику було близько дванадцятої, коли Влад прокинувся — немов міцним стусаном під зад по той бік сну його різко викинуло в дійсність. Тільки снів він цієї ночі не бачив, лише чорна глуха порожнеча.

Але якого дідька він досі валяється в ліжку, адже… За кілька митей Влад зрозумів, що сьогодні неділя, і розслабився. Голова чомусь гуділа, як розворушене осине гніздо, думки плуталися й ледь ворушилися у черепній коробці, як язик п’яниці після обіднього причастя. Влад вирішив хвилин десять іще повалятися, щоб остаточно прийти до тями, однак одразу зрозумів, що його переповнений сечовий міхур, наче настирливий адвокат, вимагає негайного рандеву з вічним в’язнем маленької кахельної кімнатки.

Тому він усе одно мусив вилізти з-під ковдри й задовольнити цю вимогу. Мимохідь знову глянув на годинник — Владові здалося, що тонкі золотаві стрілки ніби намагалися йому про щось нагадати. Однак їх голос був надто слабким, щоб пробитися крізь гул сердитих ос у його мозку.