Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

Через кілька хвилин Джейн і сама притьмом вискочила з помешкання на вулицю; пані Меґз вона сказала, що хоче пройтися по крамницях. «Ні, сьогодні я точно не витримаю її балаканини, — думалося Джейн. — У неї ж рот взагалі ніколи не закривається.» Не закривався рот і в лорда Фіверстоуна: він знай плескав язиком і широко розтягував губи у неприродній, дурнуватій посмішці; тоді ставав геть схожий на акулу. Та й манер у нього жодних, просто телепень якийсь та й годі! Що спільного може бути в Марка з тим чоловіком? Вираз лордового обличчя не викликав у Джейн жодної довіри. Цілком можливо, що й із Марка той Фіверстоун просто глузує, можливо, хоче обвести довкола пальця — для цього багато не треба. І навіщо тільки Марк перейшов у Бректон… сущий жах, а не коледж! Що він знайшов у Кері чи в тому огидному бородані, який колись, здається, був священиком? Ну, гаразд, а що тепер робити їй — сьогодні, і завтра, і післязавтра, і ще хтозна-скільки часу, адже коли чоловік каже, що їде з дому на два дні, то це означає, що його може не бути й тиждень; надішле телеграму — навіть не завдасть собі клопоту зателефонувати, — і все в порядку.

Ні, треба щось робити. Джейн навіть замислилася на хвилину, чи не скористатися чоловіковою порадою; може, й справді варто запросити до себе Міртл — Маркову сестру-близнючку? Але ж та просто обожнює свого золотенького братика і тільки й базікатиме про його здоров’я та сорочки із шкарпетками, а в голосі у неї мимохіть частенько проскакуватиме непідробне здивування: і як лишень пощастило Джейн вийти за нього заміж? Ні, ні, тільки не Міртл. Потому їй спало на думку, що, можливо, варто все ж звернутися до доктора Брайзекра. Він працює у Бректоні і, напевне, нічого з неї й не візьме. Але ж доведеться відповідати на купу запитань… ні, цього вона точно не витримає! І все ж, так чи інакше, треба щось робити… Кінець кінцем Джейн, дивуючись сама собі, вирішила, що таки поїде у Сент-Ен до панни Айронвуд, і тут же подумала: «Ну, все, я вже геть здуріла!»

Якби ви того дня отримали раптом нагоду поглянути на Еджстоу з висоти пташиного польоту, то далеко на півдні побачили б крихітну цятку, що стрімко мчала головною дорогою, а трохи згодом на сході, набагато ближче до сріблястої стрічки Вайнду, помітили б дим потяга, що рухався вперед значно повільніше.

Тією цяткою була машина, яка везла Марка Стадока до станції переливання крові у Белбері, де тимчасово розташувалися керівні структури HIKE. Машина та з самого початку справила на Марка вельми позитивне враження. Чохли на сидіннях були такої якості, що мимоволі виникало бажання спробувати їх на смак. А якою енергією, чоловічою силою — від жінок Марка тієї хвилини трохи млоїло — віяло від самих рухів Фіверстоуна, коли він спритно всівся за кермо, виставив у вікно лікоть і, міцно затиснувши в зубах люльку, завів двигун! Навіть вузькими вуличками Еджстоу вони їхали дуже швидко, а Фіверстоун тим часом знай сипав напрочуд влучними дотепами на адресу пішоходів та інших водіїв, які траплялися їм дорогою. Ось вони проминули залізничний переїзд та коледж святої Єлизавети, де колись вчилася Джейн, і тільки тоді лорд отримав можливість показати все, на що було здатне його авто. Мчали вони так, що навіть на напівпорожній дорозі обабіч постійно миготіли інші машини, власники яких, здавалося, вперше сіли за кермо, якісь розтелепи-перехожі, коні, собаки і кури, яким, на думку Фіверстоуна, «просто достобіса щастило»; втім, якась невдатна курка таки не встигла вчасно зійти на узбіччя. Повз них вихорем проносилися телеграфні стовпи, над головою з гуркотом пролітали мости, а села притьмом утікали назад, щоб за якусь мить зникнути за обрієм.

Марк, сп’янілий від свіжого повітря і захоплений — а водночас у глибині душі й неприємно вражений — тією демонстративною зухвалістю, з якою вів машину Фіверстоун, тільки вигукував: «Як ми його?! Оце так! Сам винен!», краєм ока поглядаючи час від часу на свого супутника та розмірковуючи про те, як вигідно вирізняється той на тлі метушливих та схильних до напускної бундючності Кері й Базбі. Довгий прямий ніс, стиснуті зуби, опуклі вилиці, сама манера носити костюм — все це не залишало жодних сумнівів, що перед тобою справжній чоловік, який впевненою рукою веде справжню машину туди, де роблять справжні справи. Невдовзі до цих справжніх справ долучиться і він, Марк… Раз чи два його все ж пройняло вагання: а чи достатньо добре лорд Фіверстоун водить машину, щоб отак стрімголов мчати вперед, геть забувши про гальма?