Рэй Брэдбери - Відьомські двері

— Нікого, бляха-муха, ти не потурбував! Перетелефонуй мені.

— Спробую…

Герб Томпсон повернувся до гри. Дружина уважно глянула на нього.

— Як там твій друг Аллін? — запитала вона. — Тверезий?

— В житті він нічого не пив, — похмуро промовив Томпсон, сідаючи за стіл. — Мені вже давно слід було до нього поїхати.

— Але ж він телефонував тобі впродовж останніх шести тижнів, і ти ночував у нього разів десять — і нічого з ним не сталося.

— Йому потрібна допомога. Він може щось собі накоїти.

— Лише два дні тому ти був там, ти ж не можеш щодня бігати до нього.

— Завтра вранці перше, що я зроблю, це відвезу його в клініку. Але він ніяк на це не погоджується. Хоча в усьому іншому він цілком розсудливий.

О пів на одинадцяту подали каву. Герб Томпсон повільно пив її, поглядаючи на телефон. «Добре було би знати, чи в підвалі зараз Аллін», — подумав він.

Герб Томпсон підійшов до телефону, викликав телефоністку і назвав номер.

— Мені дуже шкода, — сказала вона, — але телефонні проводи там обірвані. Щойно лінію полагодять, ми зв’яжемо вас із абонентом.

— То телефонні дроти таки обірвані! — вигукнув Томпсон. І кинув слухавку. Повернувшись до шафи, він ляснув дверцятами, витягаючи пальто. — Боже мій! О Боже! — повторював він своїм здивованим гостям та дружині, котра застигла з кавником в руці.

— Гербе! — вигукнула вона.

— Я мушу їхати, — сказав він, одягаючи пальто.

Коло дверей почувся неголосний шерех.

Усі в кімнаті напружено випросталися.

— Хто б це міг бути? — спитала дружина.

Шарудіння почулося знову — ледь чутно.

Увесь насторожений Томпсон квапливо перетнув хол.

Знадвору почувся тихий сміх.

— От блядь! — вилаявся Томпсон і з полегшенням узявся за дверну ручку; на душі у нього стало спокійніше. — Я знаю цей сміх. Це Аллінів. Напевно, він таки приїхав у своїй машині. Не зміг дочекатись до ранку, щоб оповісти мені про свої страхіття, — Томпсон ледь усміхнувся. — І, певно, привіз з собою кілька друзів. Здається, навіть не кілька…

Він відчинив вхідні двері.

На ґанку нікого не було.

Томпсон не виказав здивування, його обличчя застигло в приємному очікуванні. Він розсміявся.

— Алліне? Годі вже твоїх витівок! Виходь! — Герб увімкнув світло на ґанку і роззирнувся довкола. — Де ти, Алліне? Виходь вже!

Легенький вітер війнув йому в обличчя.

Томпсон зачекав хвильку, і раптом його до кісток пройняло холодом. Він вийшов на ґанок і з важким серцем сумлінно оглянув усе довкола.

Раптовий порив вітру підхопив поли пальта і розкуйовдив волосся. Йому здалося, що він знову чує сміх. Вітер облетів будинок — нараз обійнявши його звідусюди — і вже за хвилину полетів геть.

Вітер шугнув, сумний і скорботний, десь високо в кронах, і понісся далі, кудись за моря — на Целебес, до Берега Слонової Кістки, [10] До 1986 року — офіційна назва теперішньої Республіки Кот-д’Івуар, держави в Західній Африці. на Суматру [11] Суматра (Sumatera) — один із Великих Зондських островів та другий за площею острів Індонезії (після Калімантану). чи то в Кейптаун, [12] Кейптаун — друге за чисельністю місто Південно-Африканської Республіки. у Корнуолл чи на Філіппіни. Тихішаючи, тихішаючи, тихішаючи…

Томпсон стояв на ґанку заціпенілий. Потім зайшов у будинок, зачинив двері, обіперся об них і, заплющивши очі, непорушно завмер.

— Що сталося? — спитала дружина.

Дві речі були важливими — те, що вона була дуже старою, і те, що містер Теркелл брався доправити її до Бога. Бо хіба ж не сказав він їй, поплескуючи по руці: «Місіс Беллоуз, вирушаймо у космос на моїй ракеті й віднайдемо Його разом!»

Ось як воно мало бути. О, це зовсім не нагадувало жодну із тих груп, з якими вона літала раніше. Бажаючи освітити шлях своїм делікатним нетвердим ніжкам, вона не раз черкала сірники у темних алеях і прокладала собі дорогу до містичних учень індусів, миготливо-мрійливі вії котрих прикривали кришталево-прозорі очні яблука. Вона виходила на лугові стежки разом з індійськими філософами-аскетами, чиї вчення були імпортовані сестрами по духу мадам Блаватської. [13] Йдеться про Єлену Блаватську (Елена Блаватская, 1831–1891) — російську письменницю, мандрівницю і теософа, одну із засновниць «Теософського товариства». Вона мандрувала у кам’яні каліфорнійські джунглі, полюючи на пророка-астролога в його природному середовищі. І навіть погодилася переписати права на один зі своїх будинків, аби лиш бути прийнятою у галасливий орден дивовижних євангелістів, котрі пообіцяли їй золотий дим, кришталевий вогонь та повернення додому лише за помахом лагідної десниці Бога.