Вита Зайченко - Відьомські війни

— Меган, ти лише уяви на скільки цінні видання зібрані в цій домашній бібліотеці. Вони є свідками знатності та інтелігентності колишніх мешканців маєтку. Освіченість цінувалась завжди у всі часи.

— Так, — погодилась я.

— Напевно я залишив би усі книги собі, — замріяно промовив містер Барнерсом.

Я зазвичай брала декілька примірників, старовинних казок від Берти Хаур. Ніколи не чула про таку письменницю. Мабуть саме тому, вона мене зацікавила. Її твори дали мені зрозуміти причину. Вона була відьмою, і всі її видання суто для виховання дітлахів, здатних чаклувати. Деякі казки з повчальним сенсом містять окремі закляття. Це могло б привернути увагу звичайних людей. Історії мені сподобались, вони мене розважали і робили перебування тут менш нудним. Не дивно, що моє існування в містечку Пінс перетворилось на щось дійсно нудне. Таке відчуття, ніби я застрягла. Все що я не робила, нічого не змінювало. Я просто повільно втрачаю час в пошуках невідомої реліквії. Це випробування перетворюється на повільні тортури. Я ніби знаходжусь в кільці, що змикається з кожним днем все щільніше. Кожна моя дія, робить ситуацію лише гірше. Я стільки доклала зусиль аби привести мій новий дім до придатного стану. Жодні мої зусилля не допомагали віднайти невідому реліквію, вони виявились марними. Мені здавалось, що все так залишиться. Я ж перетворюсь на пані Кемс, самотня і без усілякої надії на майбутнє. Негативні думки захопили мене. Я не можу ніяк знайти розради, користуватись магією в кімнатах просто неможливо, а вийти на вулицю і вимовити заклинання неприпустимо. Я не маю права видати себе.

Відчай не залишав мене. Проте все змінилось.

Одного разу я прокинулась від гуркоту, який лунав зі сходів. Спочатку я не могла зрозуміти, що відбувається. Можливо, це був лише сон. Звуки ставали дедалі гучнішими. Раптом тріскіт від розбитого скла змусив мене повністю прокинутись. Добре, що я сплю одягненою, а не в звичній піжамі. Цей факт дозволив мені не витрачаючи часу, відправитись на пошук джерела шуму. Повільно спускаючись сходами, я дивилась вперед. На підлозі лежали друзки розбитого вікна і камінь. Хтось навмисно розбив скло. Ще я почула голоси. Невже, хтось намагається проникнути в маєток. Важко передати мої емоції в той момент. Чи було мені страшно? Мабуть так, можливо і ні. Я розуміла одне маєток не повинен бути пошкоджений, знищений, або змінений навмисно без моєї згоди. Допоки я не знайду цю реліквію, ніхто не може чіпати будівлю. Тож набравшись мужності, я вирішила поглянути на порушників спокою. Я не маю боятись, тремтіти і впадати в паніку. В мене є магія, вона захистить від злісних намірів нічних візитерів. Швидко я перебирала в голові усілякі заклинання, і мій вибір впав на декілька сильних, що могли б злякати не на жарт непроханих гостей. Отож, я відчинила двері сповнена рішучості застосувати магію. І дарма, що про мою сутність можуть дізнатись. Хто повірить на слово грабіжникам. Раптом я зупинилась і згадала ще одну дуже важливу річ. В маєтку моя магія не діє. Взагалі жодне, навіть найпростіше закляття.

Я побачила одного білявого хлопця, десь мого віку, що нахабно вдирався до будівлі. Моє ж відкриття — змінило рішучу стратегію нападу. Я позадкувала назад до дверей і мене охопило величезне бажання покинути маєток. В той момент я діяла майже інстинктивно, десь на рівні підсвідомості. Миттєво я побігла до запасних дверей. Відчинивши їх, у кімнату поринув сильний вітер. Та я не зважала на це. Я бігла чимдуж до фасаду будинку, не дивлячись навкруги.

Раптом я зупинилась. Біля мого тимчасового помешкання стояло декілька хлопців. Не більше 18 років. Всі вони одягнуті доволі просто, футболки джинси, або шорти яскравих кольорів з надписами та графіті, на які просто неможливо не звернути увагу. Їхній імідж говорив сам за себе. Краще не чіпати цих розбишак. Взагалі уникати будь-якої зустрічі з ними. Тут у мене промайнула ще одна думка. Яка ймовірність того, що в маленькому містечку Пінс існує ще якесь угруповання людей під назвою банда, окрім цього. Звичайно це і є відома місцева банда.

Час діяти подумала я.

— Гей ви, забирайтесь геть! Негайно, — вигукнула я. Мій голос не тремтів, скоріше якісь дивні нотки з’явились у ньому.

Один із хлопчаків, на ім’я Джорш, лише зробив гримасу. Він явно не збирався відступати. Моя погроза їх не зупинила. Для них я не становила ніякої перешкоди.

Джорш подав знак своїм друзям і вони впевненою ходою поспішили увійти у відчинені двері. Їм зсередини відімкнув інший хлопець. Блондин, якого я помітила у вікні маєтку.