Нил Гейман - Обережно, тригери

Деякі автори, яких я любив читати хлопчиком, з часом розчарували мене. Але не Бредбері. Його історії жахів залишилися такими ж моторошними, темне фентезі — таким же темним і фентезійним, а наукова фантастика (він ніколи не переймався наукою — лише людьми, тому його історії такі цікаві) так само вражає та дивує, як і в дитинстві.

Він був гарним письменником і добре справлявся з багатьма жанрами. Він був чи не першим науковим фантастом, якому вдалося покинути дешеві палп-журнали [6] Масові літературні журнали кінця XIX — першої половини XX століття в США і пробитися до «глянцю». Він писав сценарії для голлівудських фільмів. Багато гарних фільмів знято за його романами та оповіданнями. Задовго до того, як я став письменником, Бредбері був одним із тих, на кого рівнялися інші письменники.

Оповідання Рея Бредбері вирізнялися з-поміж інших — вони не розкривали про що буде історія, але знайомили читача з атмосферою, мовою та якоюсь магією, що просочувалась у реальний світ. «Смерть — діло самотнє», його детективний роман — це точно така ж бредберівська історія, як і «Щось лихе до нас іде», «451 градус за Фаренгейтом», чи будь-які інші жахи, наукова фантастика, магічний або звичайний реалізм, які можна знайти у його збірках оповідань. Він створив власний жанр із власними правилами. Родом з Вокігана, штат Іллінойс, він іще молодим переїхав до Лос-Анджелеса, де навчався у бібліотеках, аж доки не досяг досконалості, а потім вийшов за межі відомих жанрів та утворив власний неповторний і часто наслідуваний жанр.

Я вперше познайомився з Реєм Бредбері ще молодим письменником, коли він приїжджав до Великої Британії на урочисте святкування свого сімдесятого дня народження, яке справляли у Музеї природознавства. Ми стали друзями у дивний, незвичний спосіб, сидячи поряд на автограф-сесіях під час різних заходів. Із року в рік я був присутній на виступах Рея. Часом я навіть представляв його публіці. Я був ведучим церемонії, коли Рею вручали премію «Гросмейстер фантастики» від Американської асоціації письменників-фантастів. Під час вручення він розповів, як бачив хлопчика, якого друзі дражнили за те, що він хотів увійти до магазину іграшок — вони казали, що це магазин для малюків. А Рею в цей час дуже кортіло переконати хлопчика не зважати на друзів і зайти погратись іграшками.

Він говорив про практичну сторону письменницького життя («Ви повинні писати! — казав він людям. — Писати кожного дня! Я досі пишу щодня!»), про те, як залишатися дитиною всередині (він казав, що має фотографічну пам’ять ще змалку, певно, так воно й було), про радість, про любов.

Він був добрим і чуйним та вирізнявся тією люб’язністю, що притаманна позитивним, а не безхарактерним людям із Середнього Заходу. Він був завзятою людиною і здавалося, що це завзяття вічно підтримуватиме в ньому життя. Він щиро любив людей. Він зробив світ кращим і залишив по собі кращі місця: червоні піски та канали Марса, Гелловіни Середнього Заходу, маленькі містечка та темні карнавали. І він продовжував писати.

«Озираючись на прожите, ти розумієш, що любов — це ключ до всіх загадок», — якось сказав Рей в інтерв’ю. У людей було чимало причин його любити. Тож ми любили. І досі його не забули.

Це оповідання я написав на замовлення «ВВС» до тижня Вільяма Блейка. Мене попросили написати історію, навіяну віршем Блейка, яку зачитають в ефірі «Radio Four ».

Я саме повернувся з Єрусалима і роздумував над тим, чи могли б його збудувати на гарній та зеленій англійській землі, і кому б спало на думку це зробити.

Я багато чого вигадав у цій історії, але єрусалимський синдром — справжній.

Я писав це оповідання в домі моїх друзів Пітера Ніколса і Клер Коуні, які живуть в Саррі-Гіллс, муніципалітет Мельбурн, Австралія. Тоді було Різдво. На диво, незважаючи на надзвичайну спеку, то було «сніжне» Різдво: якраз коли ми сіли за різдвяну вечерю, почав падати град завбільшки з куряче яйце, який повністю вкрив газон перед будинком моїх друзів. Це оповідання призначалося для книжки нових чудовиськ, яку редагувала Кейсі Лансдейл і яка спершу була видана компанією « Audible » у форматі аудіокниги в США та Великій Британії. Вони роздавали її безкоштовно на Гелловін і жертвували кошти на доброчинність за кожного, хто завантажить книжку. Тож усі були задоволені, окрім людей, які завантажили і послухали оповідання пізно вночі, а потім ходили будинком, вмикаючи кожну лампу.