Максим Кидрук - Не озирайся і мовчи

Хлопчак майже спав, коли залишений біля вікна планшет коротко завібрував. Марк навпомацки стягнув ґаджет із підвіконня, поклав біля голови на ліжко та розплющив одне око: хтось постукався в друзі у «ВКонтакті». Останнім часом таке траплялося вкрай рідко, тож він розкрив запит і з цієї миті остаточно прокинувся. Соня Марчук пропонувала дружбу. Марк натиснув кнопку «Додати в друзі». Планшет одразу клацнув, сповіщаючи про надходження нового повідомлення.

Соня 23:55

Привіт!

це я

та, що весь вечір заважала дивитися на зорі

Марк 23:55

привіт!

не заважала

все одно хмарно було

Соня 23:56

мабуть

але я пишу не через те

до мене тільки зараз дійшло, що телескоп тобі подарували на день народження

і мені стало соромно, що я тебе не привітала

Марк відписав:

Марк 23:56

нічого страшного

Хоча, певна річ, йому було приємно. Хлопець не ховав дату народження, публічно виставивши її на своїх сторінках у «ВКонтакті» та «Facebook», також мав у друзях чимало однокласників (і колишніх, і теперішніх, із 15-ї школи), проте за весь учорашній день його ніхто не привітав. Крім дорослих, звісно.

Соня 23:56

то я тебе вітаю!

Марк 23:56

дякую!)

мені дуже приємно))

Соня 23:56

па-па)

Марк 23:56

бувай!

Хвилину хлопець почекав — раптом вона напише знову, — потому відклав планшет, ліг на інший бік, одначе сон як рукою зняло. Він намагався пригадати, чи часто вони із Сонею перетиналися в школі, чи вона не намагалася з ним заговорити. Спроби виявилися марними: він майже не пам’ятав Соню, здебільшого тому, що до сьогоднішнього вечора не звертав на неї уваги.

Марк перекрутився на інший бік. Зрештою, нічого особливого не сталося: вона просто додалася в друзі, побачила дату народження та привітала його. Хлопець подумки повторив це разів із десять, неначе мантру, та однаково не зміг заспокоїтися.

Вони побачилися знову через три дні, у вівторок, 8 березня.

Після обіду Марк зайшов до Ніки Терлецької з 8-Б і звично простовбичив на килимку в коридорі, доки дівчина списувала домашнє завдання з алгебри. Неповні квадратні рівняння та теорема Вієта — нічого складного. Марк, особливо не напружуючись, розв’язав усі вправи вчора на великій перерві після четвертого уроку (він міг би дати списати на наступній перерві, проте звично напросився принести завдання Ніці додому).

О пів на третю хлопець вийшов із під’їзду та, стараючись не дивитися на темну пляму за кілька кроків від ґанку, закрокував до пішохідного переходу. З північного боку до готелю «Мир» тулилися одноповерхові фастфуд-ресторанчик «Тандир хаус» і мінімаркет «Кошик». Пропускаючи автомобілі, Марк пробігся очима по вітринах і на розі за «Кошиком» наштовхнувся поглядом на Соню. Поруч неї стояла довгокоса шатенка у джинсовій куртці та спідниці до землі — Марта з 8-Б. Марк поправив окуляри та примружився. Ні, йому не здалося: дівчата курили.

Коли хлопець перейшов на інший бік, подруги попрощалися, і Марта рушила вгору по Міцкевича. Соня теж намірилася йти, проте помітила Марка. Вона швидко викинула цигарку й стала чекати.

Минулі три дні стояла гарна погода, вдень повітря прогрівалося до +15 °C, тож Соня була вдягнена в легку кофту та двобічну жилетку зі штучного хутра з капюшоном; іржаво-каштанове волосся зібране у хвостик під потилицею.