Кассандра Клэр - Місто кісток

– Ви не можете відчувати жалості. Ви нічого не відчуваєте.

– Досить, Клері! – перервав її Джейс. Вона подивилася на нього. Щоки горіли, ніби він пив вино, що стояло поруч з ним. Палали й очі. – Не смій так говорити з моїм батьком.

– Він не твій батько!

Джейс подивився на дівчину так, наче вона вдарила його.

– Чому ти так вперто не віриш нам?

– Тому що вона любить тебе, – сказав Валентин.

Клері відчула, як кров відринула від її обличчя. Вона подивилася на нього, не знаючи, що він скаже далі, але боялася цього. Вона почувалася так, ніби прямує до прірви, якогось страшного падіння в ніщо і в нікуди. Все довкола закрутилося.

– Що? – Джейс виглядав здивованим.

Валентин дивився на Клері з цікавістю, наче він пришпилив її, як метелика до дошки.

– Вона боїться, що я скористаюся тобою у своїх інтересах, – сказав він. – Що я промив тобі мізки. Звичайно, це не так. Якби ти занурилась у свої спогади, Клері, то згадала б…

– Клері, – Джейс підвівся, дивлячись на неї. Вона помітила круги під його очима і напругу в його рухах. – Я…

– Сядь, – сказав Валентин. – Нехай сама до цього дійде, Джонатане.

Джейс миттєво опустився у крісло. Все ще відчуваючи запаморочення, Клері намагалася зрозуміти. Джонатан ?

– Я думала, тебе звати Джейс, – сказала вона. – Ти і про це збрехав?

– Ні. Джейс – прізвисько.

Дівчина наблизилася до прірви так близько, що майже могла подивитися вниз.

– Звідки таке прізвисько?

Джейс ніяк не міг зрозуміти, чому вона робить стільки шуму через таку дурницю.

– Це мої ініціали, – сказав він. – «J. C.», Джей Сі.

Прірва розверзлася перед нею. Вона бачила темну пустку.

– Джонатан, – слабо сказала вона. – Джонатан Крістофер.

Брови Джейса полізли догори.

– Як ти здогадалася?

Їх перебив спокійний голос Валентина.

– Джейсе, я пожалів тебе. Я подумав, що історія про матір, яка померла, була б для тебе менш болючою, ніж історія про матір, що покинула тебе ще до того, як тобі виповнився рік.

Тонкі пальці Джейса судомно стиснули ніжку келиха. Клері здалося, що він її зараз зламає.

– Моя мати жива?

– Вона жива, – сказав Валентин. – І саме зараз спить в одній із кімнат на нижньому поверсі. Так, – сказав він, перервавши Джейса, перш ніж той зміг говорити, – Джоселін – твоя мати, Джонатане. А Клері – твоя сестра.

Джейс відсмикнув руку. Келих перевернувся, проливаючи пінний червоний напій на білу скатертину.

– Джонатане, – сказав Валентин.

Джейс зблід, аж позеленів.

– Це неправда, – сказав він. – Це якась помилка. Це не може бути правдою.

Валентин пильно подивився на сина.

– Це привід для радості, – сказав він низьким задумливим голосом. – Вчора ти був сиротою, Джонатане. А тепер у тебе є батько, мати, сестра, про існування якої ти ніколи не знав.

– Це неможливо, – знову сказав Джейс. – Клері – не моя сестра. Якби вона була…

– То що б? – спитав Валентин.

Джейс не відповів, але Клері було достатньо його жахливого хворобливого вигляду. Трохи спотикаючись, вона обійшла стіл, опустилася на коліна поруч із його стільцем і простягнула йому руку.

– Джейсе.

Він відсахнувся від неї, зачепивши пальцями підмоклу скатертину.

– Не треба.

Ненависть до Валентина стисла її горло, як і клубок непролитих сліз, що стояв там. Промовчавши про те, що вона – його дочка, Валентин зробив її співучасницею його мовчання. А тепер, виклавши їм правду, наче важезну брилу, він відкинувся на спинку крісла, щоб холодним оком спостерігати за результатом. Чому Джейс не помічав, скільки в ньому ненависті?

– Скажи мені, що це неправда, – сказав Джейс, дивлячись на скатертину.

Клері проковтнула клубок, що стояв у горлі.

– Я не можу цього зробити.

Валентин, здавалося, посміхався.

– Тепер ти визнаєш, що весь цей час я говорив правду?

– Ні, – відповіла вона, не дивлячись на нього. – Ви брешете, вставляючи туди трохи правди.

– Мене це починає втомлювати, – сказав Валентин. – Якщо ти хочеш почути правду, Клариссо, ось правда. Ти чула розповіді про Повстання, і тому думаєш, що я розбійник. Правильно?

Клері нічого не сказала. Вона дивилася на Джейса, якого, здавалося, зараз знудить. Валентин невблаганно продовжував.

– Насправді все не так складно. Історія, яку тобі розповіли, була лише частково правдивою. Брехня, змішана з невеликими частинками правди, як ти сказала. Річ у тому, що Майкл не міг бути батьком Джейса. Під час Повстання Вейленд був убитий. Я привласнив його ім’я та житло, коли втікав із сином з Міста Скла. Це було досить просто. Вейленд не мав ніяких родичів, а його близькі друзі, Лайтвуди, були у вигнанні. За участь у Повстанні він потрапив у немилість, тож я жив заплямованим життям, досить тихо, наодинці з Джейсом у маєтку Вейлендів. Я читав книжки. Я ростив мого сина. І вичікував слушного часу.