Стівен Кінґ - Кинь палити!

— Ви бажаєте кинути палити?

Моррісон прочистив горло, поклав ногу на ногу й намагався дати якусь ухильну відповідь, але нічого не міг придумати.

— Так, — відповів він.

— Ви це підпишете? — подав Донатті аркуш Моррісону. Той побіжно переглянув текст. “Зобов’язуюся не розголошувати методи й техніку і так далі, і так далі…”

— Звичайно.

Донатті подав йому перо. Моррісон написав своє прізвище й розписався. Донатті розписався нижче. Тієї ж миті аркуш зник у шухляді столу. Моррісон, усміхнувшись, подумав, що дав іще одну обіцянку. Він давав їх і раніше. Одного разу витримав цілих два дні.

— Чудово, — сказав Донатті. — Ми не набридаємо тут пропагандою, містере Моррісон, нас не цікавлять стан здоров’я, витрати чи суспільний стан клієнта. Нас не цікавить, чому ви бажаєте кинути палити. Ми прагматики.

— Зрозуміло, — непевно кинув Моррісон.

— Ми не користуємося ніякими ліками, не наймаємо людей Дейла Карнегі вас повчати, не рекомендуємо ніякої спеціальної дієти, не приймаємо ніякої винагороди, аж поки ви утримаєтеся від паління протягом одного року.

— Боже мій! — вирвалось у Моррісона.

— Містер Маккенн не говорив вам цього?

— Ні.

— До речі, як він себе почуває? Як ідуть його справи?

— У нього все гаразд.

— Чудово. Відмінно. А зараз… лише кілька запитань, містер Моррісон. Вони дещо особисті, але я запевняю вас, що ваші відповіді будуть триматися у найсуворішій таємниці.

— Що вас цікавить?

— Як звати вашу дружину?

— Люсінда Моррісон. Дівоче прізвище Рамсей.

— Ви її кохаєте?

Моррісон кинув на Донатті швидкий погляд, але той м’яко дивився на нього, чекаючи відповіді.

— Так, звичайно, — сказав він.

— У вас були якісь шлюбні проблеми? Можливо, розлучення?

— Яке це має відношення до лікування від шкідливої звички? — запитав Моррісон трохи сердитим, всупереч його бажанню, голосом, але він хотів, йому конче була необхідна … сигарета.

— Дуже велике, — відповів Донатті. — Повірте мені.

— Ні. Нічого такого не було.

Хоча стосунки між ними останнім часом були таки дещо напружені.

— У вас лише одна дитина?

— Так, син Елвін. Він у приватній школі.

— У якій саме?

— Цього я вам не скажу, — твердо мовив Моррісон.

— Гаразд, — приязно усміхнувшись, згідно кивнув Донатті. — На всі ваші запитання відповіді будуть завтра під час першого сеансу лікування.

— Дуже приємно, — Моррісон підвівся.

— Останнє запитання, — зупинив його Донатті. — Ви не палили більше години. Як ви себе почуваєте?

— Чудово, — збрехав Моррісон. — Просто чудово.

— Браво! — вигукнув Донатті. Він обійшов навколо столу й відчинив двері. — Відведіть душу сьогодні ввечері. Після завтрашнього дня ви більше ніколи палити не будете.

— Правда?

— Містере Моррісон, — урочисто сказав Донатті, — це ми гарантуємо.

Наступного дня рівно о третій Моррісон сидів у приймальні корпорації. Від самого ранку він вагався — чи йти на призначений учора секретаркою час, чи не зв’язуватися з цією корпорацією взагалі. Зрештою подумав: “Треба, нарешті, наважитись”.

Він згадав сказане Джіммі Маккенном: “Це змінило все моє життя” і вирішив піти. Бог свідок, життя у нього таке, що його слід було б трохи змінити, було цікаво. Перед тим як зайти в ліфт, він до фільтра допалив сигарету й подумав: “До біса погано, якщо вона остання”. Смак сигарета мала жахливий.

На цей раз чекати у приймальні довелося менше. Коли, на запрошення секретарки, Моррісон пройшов до коридору, на нього уже чекав Донатті. Він подав для потиску руку й усміхнувся. Його усмішка видалася Моррісону майже хижою. Він почав трохи нервуватися і знову захотів палити.

— Ідіть зі мною, — сказав Донатті. Коли вони увійшли до невеликої кімнати, Донатті сів до столу. Моррісон зайняв стілець напроти,

— Я дуже задоволений, що ви прийшли, — почав Донатгі. — Багато перспективних клієнтів після першої бесіди більше не з’являються. Вони знаходять, що не бажають кинути палити так рішуче, як гадали. Певен, з вами працювати буде приємно.

— Коли почнеться лікування? — Моррісон подумав, що це, мабуть, буде гіпноз.

— О, лікування вже почалося. Воно почалося, коли ми в коридорі потиснули один одному руки. Ви маєте з собою сигарети, містере Моррісон?

— Так.

— Дайте їх мені, будь ласка.

Стенувши плечима, Моррісон подав Донатті пачку. Зрештою, в ній було лише дві чи три сигарети.

Донатті поклав пачку на стіл, потім, усміхаючись до Моррісона, стиснув праву руку в кулак і почав по ній бити. Вилетів кінчик сигарети. Посипалися крихти тютюну. Звук ударів кулака Донатті досить гучно лунав у зачиненій кімнаті. Усмішка не сходила з обличчя Донатті, а Моррісон був неприємно вражений. Він подумав, що на нього просто хочуть в такий спосіб вплинути.