Iрина Хомин - Сакрал

— Згинь, мені треба до неї, бо буде пізно. Ти нічого зараз не зрозумієш. Якщо хочеш, поясню пізніше. В мене немає часу!

Але у відповідь на прохання в руках у Валентина з'явився пістолет. Нервове напруження сягнуло апогею, і як тільки Сакрал рвонувся вбік, пролунав постріл і краплини його крові обросили Валентинове обличчя.

Лило, мов із відра. Дороги практично не видно, і щітки вже більше заважали, ніж допомагали. Світло фар ледь пробивало темряву і воду, а нога все тиснула і тиснула на газ. Це допомагало розслабитися. Тим паче, що який ідіот додумається їхати в таку негоду в Карпати чи повертатися звідти. І яким же було здивування, коли на шляху, прямо на шосе, раптом з'явився силует людини. Жіночий силует, на швидкості неможливо розгледіти хто, але в образі вбачалося щось знайоме. Особа не збиралася сходити з дороги, і гальмівного шляху ледь вистачило, аби не збити її машиною. Може, кілька сантиметрів залишилося до ніг промоклої під зливою Роми-Жасмін, коли авто зупинилося.

— Про вовка промовка, а вовк і в двері, — прошепотіла Тереза, сидячи за кермом авто і вдивляючись у розмитий силует.

А раптом вона теж маніячка, напарниця Сакрала?

Мабуть, Сакрал таки все прорахував.

Попід шкірою пройшов мороз. Рома і гадки не мала відходити геть. Стояла під зливою, мокра і незворушна, і вдивлялася в Терезу довгим рівним поглядом. Хоч би на мить сплющила очі.

Перемкнувши коробку передач, Тереза спробувала від'їхати назад. Рома пішла слідом.

— Терезо! — покликала вона. — Терезо, послухай!

Певно, так би й бігла далі, якби Тереза не зупинила машину. Впускати в салон «Жасмін» не хотілося. Вийти самій чи що?

Краплі зливи виявилися холодними-холоднючими, і як ота Рома стоїть стільки часу незворушно?

— Чого тобі? — різко спитала Тереза і відчула, як ураз на ній намокає одяг.

— Мене просив Борис…

— Ти маєш на увазі Сакрала?

Ромині очі від здивування розплющилися ширше.

— Авжеж знаю, — відповіла на німе питання Тереза. — А ти, напевно, разом з ним?

Рома ще більше здивувалася і невпевнено відповіла тихеньким сумним голосом:

— Колись була…

Тереза витримала ще мить, а потім зарепетувала:

— Геть з дороги! Геть, бо переїду, клянуся! Пішла звідси!

— Ти нічого не зрозуміла! — гукнула, стоячи на місці, Рома. — Тобі не можна туди. ВОНО тебе чекає там, куди ти ідеш.

«Аякже, — подумала Тереза, — хочеш заманити в пастку?»

— Не такі ви з Борисом мудрі, як гадаєте, — повідомила Ромі і раптом спитала: — Ти не боїшся, що тебе він також уб'є? Адже свою кохану дружину він убив!!!

Наступна хвиля Роминого здивування промайнула швидко. Тепер усе стало на свої місця. Обходячи капот машини, вона лагідно і навіть трохи глумливо мовила:

— Він не убивав мене. Я… мене звуть не Рома, моє справжнє ім'я Діна.

Украй агресивно налаштована Тереза ладна була кинутися на ворога, тільки з острахом поглядала, чи бува не з'явиться в руках Роми-Жасмін-Діни чогось довгого і гострого, а то й вогнепального.

— І ти гадаєш, я знову поведуся на казочки. Досить, це вже не спрацює!

— Я прийшла попередити, — вела далі Рома. — Мене Борис просив не допустити тебе до хатини.

— Це ж чому? — вирішила словесно побавитися Тереза.

— ВОНО там, де вічний холод. Але щоб жити, йому потрібна людська енергія.

— Ага, ВОНО у вас ще й енергетичний вампір.

Футболка і джинси промокли наскрізь, але Тереза вже й гадки не мала ховатися в авто. Навіть холод перестала відчувати — так її гріли зсередини нерви.

— Борис помилявся, вважаючи що ВОНО існує за Межею. А я ніколи не могла сказати йому правди. — Рома заглянула Терезі просто у вічі, між ними залишалося всього півметра. — Що ти знаєш про одну з кімнат у твоєму чудовому будинку, Терезо? Оту, завжди зачинену, з якої постійно віє холодом навіть при зачинених вікнах і на одвірках якої видно зловісні символи?

— Досить дурниць.

Тереза зачинила дверцята машини і ступила крок назустріч Ромі.

Вдивляючись у силует новоствореної примари, по якій струмочками стікала вода, дівчина перебирала в думках всі випробовування, що впали на неї за останні кілька тижнів, і відчувала, як закипає в ній люта, невимовна ненависть. Хіба ж можна відчувати стільки злоби до однієї людини? Власне, до двох?!

— Скільки він заплатив?!

Ніколи не встрявала в жодну бійку і завжди вважала ницістю таке з'ясовування стосунків між жінками.

Але зараз так хотілося когось вдарити!

Явні наміри Терези можна було розпізнати в цілковитій темряві. Рома почала відступати назад, але суперниця не дала жодного шансу для капітуляції. Щойно жінки порівнялися, Тереза відразу перейшла в наступ, схопила Рому за старомодну нейлонову сукню і щосили потягла на себе. Та відбивалася руками, вперлася в груди агресорки і спробувала вивернутися від ляпасу, але посковзнулася на мокрому асфальті і, падаючи, потягла Терезу за собою. Якби не високі підбори, без яких взуття для Терези не існувало, дівчата могли б втриматися. А так, добряче потовкши ребра об капот, хто напівсидячи, а хто й лежачи, продовжили боротьбу на холоднючому шосе під зливою.