Iрина Хомин - Сакрал

— Ритуал закриття! — вигукнув Борис, і в його очах заблищала надія.

Тереза не зрозуміла.

— Що?

— Не було ритуалу закриття!

— Коли?

— Тоді, на початку, жерці не провели ритуал закриття. Можливо… якби вони його зробили, то не було б тих жахіть, на які прирекло блукання мертвої енергії. Якщо це та колиска… Треба поглянути! Де вона?

Дівчина кивнула. Потроху вона почала усвідомлювати зміст справи. Запропоноване Борисом могло покласти край проблемам.

— Вона на дачі, біля Межі.

— Нам треба негайно поїхати туди.

— Ніч насувається! — заперечила Тереза.

Насправді вона жахливо боялася повертатися в хатину і тим більше не мала жодного бажання провести в ній ніч.

— А чим відрізняється ніч від дня? Відсутністю сонця та темрявою, — збрехав Борис. Насправді він знав різницю, просто хотів заспокоїти Терезу. — Відколи люди винайшли електроенергію, стало набагато простіше, чи не так?

Усмішка прикрасила обличчя Терези, але в душі залишився страх. Не любила темряви. І там, на горищі, і в підземних лабіринтах темрява не принесла нічого доброго.

— Нам треба їхати, Терезо. Мені потрібна твоя допомога, чуєш? Мені треба, щоб ти показала, де знаходиться та злощасна річ!

Розпач ділився надвоє — з одного боку, хотілося допомогти, з другого — заховатися, перечекати, поки все закінчиться. Врешті-решт Тереза опанувала себе і майже спокійним голосом спитала:

— Все буде гаразд?

— Обіцяю.

— Він не торкнеться мене?

— Ні. Я не дозволю.

Борису самому хотілося вірити в сказане. Вибору не було. Треба спробувати, можливо, саме він зможе покласти край віковічній проблемі.

Коли авто в'їхало в селище, була вже глуха ніч. На чистому небі мирно, наче знущаючись, поблискували зорі. Обабіч дороги в темряві шелестіли дерева, розхитані несильним вітром, то завмирали, то пригиналися, вклоняючись візитерам. Тепло надворі, спокійно. Люди в селищі все ще не спали. Лампи на стовпах деінде освітлювали дорогу і разом з тим — то гурт дітлахів чи молоді, то жінку з відром, що перейшла дорогу.

— З повним, це на щастя, — намагався розвеселити Терезу Борис.

Відповіддю була вимушена посмішка.

— Тут, — нарешті показала Тереза, коли «Ніссан» мало не проїхав повз її хатину.

— Чудово.

— Чудово було б, якби ми їхали звідси. Невже не можна було почекати до ранку?

— А потім на ніч йти за Межу?

— За Межу? Ми ще й за Межу підемо? — Терезу охопила паніка.

— Не ми. Я піду за Межу. Ти залишишся тут.

Стало легше, але тільки на мить. Вона не хотіла відпускати дорогу для себе людину туди. А також не бажала залишатися сама. Хоча б на мить.

Миті інколи буває забагато.

Вони підійшли до порога, залишивши світло фар ввімкненим, — воно розріджувало густу темряву подвір'я. Від хати віяло страхом. Темно, непривітно і порожньо. У Терези не було жодного бажання заходити всередину.

— У мене немає ключів.

— Не проблема, — відповів Борис.

По голосу було зрозуміло, що зараз він обдумує справді важливіші речі.

Впевнено підійшов до дверей, сіпнув за ручку, потім оглянув замок.

— Через вікно буде легше, — виніс свій вердикт.

Тереза, не втручаючись, лише спостерігала і молилася, щоб не загасилося світло фар. Просто так, ні з сього ні з того. Тут усе можливо.

У той час, коли Борис виймав шибу з вікна, позаду них щось стукнуло. Схоже на звук падіння каменя. Досить величенького.

Спроквола Тереза таки озирнулася. Боялася озирнутися. Знову цей страх, який паралізує все тіло і навіть душу. Як же вона хотіла не побачити щось незвичайне! Як же вона хотіла, щоб то виявилася лише кішка або… вітер. Та в душі щось настирливо нашіптувало, що то не киця і не вітер.

Вона знала, що то.

Та озирнувшись, не помітила нічого. Тільки темрява і світло фар.

Борис, який теж був укляк, прислухаючись, знову продовжив роботу і вже за кілька секунд був у хатині.

Він був там тільки мить. А може, ще менше. Але для Терези ця мить розтягнулася до безкінечності. Хотілося вовком вити від розпачу тут, серед темряви, під нічним небом із зірками, неподалік від Межі…

Нарешті рипнули двері і на порозі з'явився Борис.

— Прошу додому.

— Світло вмикається справа, — нагадала Тереза, перш ніж ступити крок.

Справді, зі світлом набагато зручніше. Бачиш кожен закуток, і тобі вже не ввижаються на кожному кроці химери.

Борис ввімкнув світло лише на веранді. Тереза освітила подвір'я і пробіглася майже по всіх кімнатах.