Iрина Хомин - Сакрал

— Дитя поховали. А за деякий час в палаці, а потім і за його межами почали відбуватися жахливі речі. Помирали люди, зникали, часто знаходили рештки людей, а то й просто калюжі крові. Для НЬОГО не існувало політики, ВОНО не перебирало і з кожним днем набирало сили. Зібралися жерці, почали думати, як позбавитися створеного. Але ритуали не допомагали, ВОНО було сильніше. Врешті-решт ВОНО знищило жерців… Правда, вони встигли проклясти ЙОГО, тож стало ще гірше. ВОНО ніколи не матиме спокою. Ніколи не спить і не має жалю. ВОНО безпощадне, і людською логікою ЙОГО не осягнеш.

Від такої історії мороз йшов попід шкірою. Вбити немовля. Маленьку беззахисну дитину. Та в кого рука піднялася на таке? В голову не кладеться.

— Людська жорстокість не має меж. Це чудовисько породили люди. їх цинізм і жадібність, бажання владарювати, — з трагічним виглядом додав Борис. — Взагалі, все зло, яке існує на землі, створили люди, воно не прийшло з потойбіччя. Диявол без людей сили не має…

І це було істинною правдою. Тільки як пояснити мільйонам людей, що вся їхня злоба, вся ненависть і заздрість повернуться проти них самих? Проти кожного. Це тільки питання часу.

Перед очима Терези все ще стояла картина — закривавлене немовля в колисці.

Стоп. Колиска.

— А яка… якою була та колиска?

Борис по-своєму відреагував на питання. Дуже хотілося пити. Надзвичайно. І яка різниця, як виглядала та колиска кілька десятків тисяч років тому? Це вже неважливо.

— Не знаю, не бачив.

— Та все ж таки…

Наполегливість Терези насторожувала.

— Гадаю, як звичайна колисочка, яку використовували навіть наші народи, можливо, ще десь так сто років тому. Єдине, що її відрізняло, — це символи, якими вона була вкрита. От і все.

Терезу наче струмом ударило.

От і все? Для Бориса це може і все. А що ж вона бачила тоді на горищі власної дачі? Якби вона тоді знала, що тримає в руках, біля чого живе!

Перед очима стояло закривавлене ложе для немовлятка. Тереза почала дрижати. Від жаху, від холоду, від людського цинізму. Якби вона тільки могла зупинити те вбивство, а ще краще — відвернути всі вбивства, скоєні на землі. Люди, невже ви думаєте, що ЗЛО не повернеться по вас?!

Хвиля гарячого жаху спаралізувала нерви. Вона була там, біля витоку, біля джерела. І ВОНО теж було поряд, без сумніву. ВОНО було поряд, там, на горищі, серед темряви і стародавнього непотребу. Але як весь отой непотріб потрапив в одне-єдине місце? Хто жив в хатині до неї? Треба буде розпитати батька. Він купував хатину.

— З тобою все гаразд? — неголосно спитав Борис. — Ти вся зблідла…

— Я… — Терезі забракло слів, щоб пояснити. — Здається, я бачила колиску…

— Що?!!

Борис не повірив власним вухам. Але ж це неможливо — кілька десятків тисяч років. Вона не могла зберегтися. Ніхто не бачив колиски, відколи…

У манускриптах не сказано, що з нею сталося.

— Можливо, це була інша колиска. Звичайна така…

— Можливо, — квапливо погодилася Тереза, вона вже шкодувала, що почала цю тему.

Та тепер не здавався Борис. Якби Тереза хотіла переконати його в неіснуючому, то наполягала б на своєму.

— Як вона виглядала?

— Кажучи твоїми словами — звичайна колиска, зверху донизу вирізьблені символи. Об один із символів навіть попеклася…

— Що?

— Попеклася.

Тереза простягла палець, та на ньому вже, звісно, нічого не було. Невеличка ранка встигла за цей час зажити.

— Вона… що… гаряча була?

— Холодна.

— А як?

— Не знаю. Думала, ти скажеш.

— Чому ж ти досі не розповіла?!

— Я забула. Гадала, це неважливо. Я…

— Боже мій! Ці жінки, вони завжди не на те сподіваються!

Сльози мов горох покотилися по щоках. Здається, саме це називають нервовим зривом. Тереза більше не витримувала. Вона так хотіла почути від Бориса, що все буде гаразд, що він все знає і все зробить правильно. Але, виявляється, про багато речей Борис навіть не здогадується.

— Ти ж захистиш мене?…

Благальний погляд виривав серце з грудей. Так хотілося пообіцяти їй усе. Все що завгодно, тільки б вона не плакала!

— Звичайно, захищу. Має бути вихід.

Сам здивувався впевненості, що прозвучала у власному голосі.

Має бути вихід. Колиска. Це перша і єдина річ, що збереглася з давніх часів. Початок, можна сказати. До того були лише санскрит, символи, розповіді — все, що написане в книжках. А це реальна матеріальна річ, і Тереза її бачила.

Якщо це та колиска.

Як же її впізнати? Вона згадується лише в записах Кролла, та й то під час опису ритуалу. Був невеличкий опис на подертих сторінках, Борис запам'ятав кілька символів. Одні символи, вирізьблені на колисці, використовувалися для залучення сил до дитятка, інші мали використовуватися під час ритуалу закриття. Запечатування сили в тілі. Але дитину вбили до того. Остання частина ритуалу проведена не була.