Роман Квант: Блискавка

По-друге, вона не думала, що спеціальність психологія, яку вона обрала, виявиться такою нудною і не цікавою. Софія лише закінчувала перший курс, а усі заняття були для неї байдужі і не потрібні. Але потроху вона до цього звикла, так само як і до перших місячних, які, до речі, в неї почалися в чотирнадцять років, тобто якихось чотири роки назад.

По-третє, дівчину турбувало її особисте життя, а правильніше буде сказати його відсутність. До цього часу любовні стосунки чомусь не склалися. Так, звісно, були випадки, коли вона зустрічалася з хлопцями, але до серйозних стосунків ніяк не доходило. Один юнак взагалі від неї добивався лише сексу і навіть відверто про це сказав на одному побаченні, яке виявилося першим і останнім. Софію роздратувала така прагматичність, відвертість і такий цинізм, тому вона без зайвих слів розвернулася і попленталась додому, ледь не плачучи по дорозі.

Це сталося декілька місяців тому і дівчина ще не могла так просто і легко взяти, і викреслити цей епізод з власного життя, видалити його, позбутися, викинути із голови і жити далі. Останнє вона робила, але якось повільно, без ентузіазму з певними депресіями, які час від часу її переслідували. Проте, на відміну від більшості своїх однолітків, які від депресій шукали психостимулятори: вживали спиртне, палили, намагаючись поринути у нірвану, створити власний світ ілюзій, Софія вела більш-менш здоровий спосіб життя, а чарчину вина вона могла собі дозволити хіба що на свята, в дуже рідких випадках. В інший час вона про зеленого змія навіть і не згадувала.

Власне, в цей день настрій у дівчини був чудовий. Сьогодні після усіх пар вони с подружками збиралися погуляти в нічному клубі та потанцювати на дискотеці під звуки сучасної клубної музики. Настя і Ольга – найкращі її подруги, з якими Софія спілкується, перетирає різні теми, на кшталт, про хлопців чи про нові «шмотки». Одним словом, звичайні жіночі балачки, плітки. «Бабський базар», як у них в групі кажуть про це деякі пацани.

Софія їхала у маршрутці, дивлячись у вікно і поринувши у різні спогади, пригадуючи епізоди з власного життя. Вона була мрійницею, фантазеркою і любила занурюватися глибоко-глибоко в свої думки, спогади, плани на майбутнє та почуття. Зокрема, вона згадувала своє дитинство, проведене у рідному місті. Кожного дня, вона бачила широку, синю спину Дніпра: зранку, коли сонце повільно піднімалося вгору та увечері, коли нічні вогні міста дзеркально відображувалися у темній воді. Вона любила гуляти парком на монастирському острові, купатися в річці та дивитися на пам’ятник Тараса Шевченка, який підпирав блакитне українське небо, вкрите хмаринками.

Власне, такі спогади ні до чого не спонукали дівчину, а попри те, вона від них ніколи не відмовлялася, і, коли був слушний момент, з радістю віддавала їм частину вільного часу.

Інститут, в якому навчається Софія, був приватним, себто, навчання коштувало чималих грошей. Але він був доволі престижний та популярний серед молоді. Хоча, він не міг рівнятися до рівня ДНУ, але знання, які там давали викладачі (якщо їх добре засвоювати, а не байдики бити від нудьги), були професійні, різнобічні та навіть практичні до життя.

Сама будівля призначена для занять складалися з кількох корпусів п’яти- та семиповерхових, біля яких паркувалися машини викладачів та студентів. Останні, як правило, приїжджали на лекції на більш дорогих та престижних іномарках (на кшталт, «Лексус», «Ауді», «Субаро», «Форд», «Мерседес» та всілякі позашляховики) на відміну від перших, себто викладачів. Інші студенти та викладачі, що не мали грошей на авто, їздили на заняття у міських транспортах, товклися у величезному натовпі, штовхалися, наступали один одному на ноги та невдоволено сперечалися із-за черги. Одним словом, їхали в дуже не зручних умовах, коли бажаючих людей забивалося в транспорт так, що і яблуку ніде було впасти.

Софія вже звикла стояти в величезних чергах на маршрутку, від чого часто запізнювалася на пари. Звичайно, можна було вийти раніше з дому, скажімо, хвилин на двадцять, але дівчина не хотіла так поспішати. Непунктуальність у людини погана звичка, як наркотик, і вона дуже швидко звикла запізнюватися.

Софія вийшла з мікроавтобусу і пішла до будівлі інституту, не поспішаючи. Поруч припарковані колоною стояло безліч різноманітних за марками і відтінками кольорів авто, що не терпляче, зворушено і сумлінно чекали на власних господарів. Серед цих машин, одиноко, збідніло і сиротливо стояв невеличкий мотоцикл, що відразу впадав в очі.