Чак Палагнюк - Прокляті

Одна Дорога Хвойда нахиляється убік, засовує руку під матрац і дістає звідти книжку. Дуже потерту книжку.

— За допомогою цього особистого предмета, — заявляє Похітлива Дешевка, — ми контролюватимемо тебе і керуватимемо тобою, Медісон Спенсер…

Книжка? Це ж мій улюблений примірник «Доводів глузду»! Зібрання персонажів, які пережили власного автора.

Побачивши предмет, що належав мені, мою улюблену книжку, інші дівчата, що хіхікали й спостерігали з широко розкритими очима, замовкають. В очах у них віддзеркалюється полум'я свічок.

Саме на цій репліці, наче натискаючи Ctrl+Alt+C на клавіатурі матусиного ноутбука, я починаю повільно запинати завіси, і з першим натяком на рух дівчата у кімнаті починають верещати. Молодші дівчата спотикаються і перекидаються одна через одну, поспішаючи покинути кімнату. З легкістю, наче натискаючи Ctrl+Alt+A, я посилюю роботу кондиціонера, знижуючи температуру в приміщенні, доки дівчата, що залишилися, не починають бачити пару від дихання, що висить туманом і переливається у світлі від полум'я свічок. Наче натискаючи Ctrl+Alt+L, я вмикаю і вимикаю верхнє світло, вмикаю і вимикаю, стробуючи лампи, швидко, наче блискавка. Наповнюю кімнату еквівалентом усіх знімків зі спалахом усіх фотографів журналу «Піпл», які колись знімали мене на плівку. Я засліплюю дівчат, що зібралися тут, наче ціла армія найманих папараці.

Коли це відбувається, дівчата, що залишилися, біжать до дверей, відштовхуючи одна одну, вискакують у коридор, верещать і ридають, наче прокляті душі, замкнені у брудних клітках Пекла. Вони дряпають коліна й лікті, перелазячи одна через одну, і в кімнаті залишаються лише три злобні фурії, три Збоченки Вандерзбоченц: вони, як і раніше, сидять на моєму колишньому ліжку, навколо свічок.

Авжеж, ось вона, я, легендарна оголена дівчина, що залишила примарні відбитки мертвих долонь на ручках дверей саме цього гуртожитку. Міс Медісон Квітка Пустелі Роза Парке Койот Трікстер Спенсер. Ось вона, я, повернулась до вас лише на одну ніч, дурна, товста і розпещена дочка кінозірки. Я дивлюсь на цю трійку, на те, як їхні вивернуті балетні ноги бруднять моє ліжко, а вузлуваті тазові кістки анорексичних сідниць зариваються у мій старенький матрац, і з легкістю, наче натискаючи Ctrl+Alt+D, я зачиняю і замикаю двері до коридору. Я запечатую їх усередині моєї кімнати, так само, як матуся зазвичай замикала покоївку — біженку з Сомалі — у ванній кімнаті, доки кахлі не починали по-справжньому сяяти.

Освяченим віками, споконвічним шляхом, завивши на інфразвукових хвилях, я атакую засохлі нутрощі цих трьох Огидних О'Гидоїд, каламучу і збовтую водянистий вміст їхніх сильно постраждалих органів травлення; збиваю і підіймаю пузирями тушковані залишки, що знаходяться у їхніх кишечниках, шлунках, товстих кишках. Я штовхаю перетравлені залишки у перистальтиці, підіймаю їх великими хвилями, примушую трійку схопитися за животи, їхні нижні отвори вивергають хмари метану, задуваючи крихітні вогники свічок, занурюючи кімнату в смердючу, задушливу темряву. Я підганяю гарячі помиї колишніх обідів, штовхаю їх на стиснуті ротові й анальні м'язи. Сурмлю атаку, кидаючи шквал гарячого гниття на стіни цієї в'язниці з плоті.

Затискаючи долонями обпечені роти, дівчата глухо верещать, і плачуть, і кличуть на допомогу Стискають свої роздуті діафрагми. У коридорі інші учениці й викладачі борються із дверною ручкою.

Тільки тепер я оголошую свою появу Я Медісон Спенсер, номінальний правитель Пекла. Надаючи своєму сопрано моторошного звучання і трохи підвиваючи, я попереджаю трійку Повій фон Повіят про те, що їм варто докласти всіх зусиль, аби не підпасти під прокляття… бо коли їх проклянуть, то вони цілу вічність відчуватимуть на собі мій гнів. Стануть залежати від моїх капризів і терпіти нескінченні тортури, яким я накажу піддавати їх. Наче Стрілець, що голосно співав і ревів на кладовищі вночі, людина-громовідвід, я заявляю, що коли ці троє дівчат будуть відіслані до Аїду, я примушу їх стояти поряд із Гітлером і його компанією, занурившись по губи в Болото вагітності, перерваної на останніх місяцях, — вічно.

Їдкий сірковий сморід Пекла вже починає заповнювати приміщення: він іде з їхніх власних гнучких, натренованих у балетному класі тіл, і трійко дівчат починають плакати і просити пробачити їх і відпустити. Замкнені двері вібрують від ударів кулаків і голосних прохань учениць і вчителів, що стоять у коридорі.