Стівен Кінг - Обід у кав'ярні Готем

— Стівене? Ви слухаєте?

— Так, — сказав я. — Мені прикро, що таке скоїлося з вашою матір’ю, але я не маю наміру скасовувати зустріч за обідом.

Той зітхнув і коли заговорив, то його голос звучав співчутливо, так само як і вичерпано. — Я розумію, що ви хочете побачити її, і саме з цього резону ви повинні бути дуже обережні і не допуститися ніяких помилок. Ви — не Дональд Трамп [4] Дональд Трамп — засновник і власник фінансової імперії, яка домінує в галузі будівельного бізнесу и Нью-Йорку. , а вона — не Іванна, та й не з випадком ми тут зіткнулися, де ви одержуєте свій вирок рекомендованим листом. Безпосередньо для себе ви добряче вели свої справи, Стівене, особливо за минулі п’ять років.

— Я знаю, але…

— І про-о-отягом тр-р-р-ьох цих років, — заглушив мене Рінг, налягаючи свій голос судової зали, ніби пальто, — Діана Девіс не була ні вашою дружиною, ні вашим другом, ні, хоч як би ви напружували свою уяву, вашим помічником. Вона була всього-на-всього Діаною Кослоу з містечка Паунд Рідж, і вона не вистилала вам шлях трояндами і не награвала вам на сопілці підбадьорливих мелодій.

— Ні, але я хочу її бачити. — І коли б він дізнався, про що я думав, геть збожеволів би: я хотів побачити, чи вона одягне зелену сукню в чорний горошок, бо вона збіса добре знала, що то була моя улюблена сукня.

Він зітхнув знову.

— Я не можу з вами дискутувати, бо пропущу свій потяг. Наступний буде аж о хвилині на другу.

— Гайда, мерщій на потяг.

— Так і зроблю, але спочатку я спробую прикласти ще одне зусилля, щоб напоумити вас. Зустріч, подібна цій, скидається на лицарський поєдинок. Правник — лицар; клієнт зменшений, на даний час, всього-на-всього до джури зі списом сера Правника в одній руці й вуздечкою його коня в іншій. — Було явно, судячи з його голосу, що це віддавна випробуваний і облюблений образ. — Ви намагаєтеся сказати мені, що коли я не можу бути там присутнім, ви збираєтеся скочити на мого огира і чвалом ринутися на того хлопа і без списа, без хоч поганенької кольчуги, без будь-якого забрала, ба, мабуть, і без черезсідельника?

— Я хочу бачити її, — сказав я. — Я хочу бачити, яка вона. Як вона виглядає. Гей, без вашої там присутності, Гумбольдт, можливо, навіть не захоче зі мною говорити.

— Було б незле, га? — сказав він і видав цинічний смішок. — Я не намагаюся відговорити вас від цього, чи не так?

— Ні.

— Добре, тоді я хочу, щоб ви притримувалися деяких порад. Якщо я дізнаюся, що це було не так і що ви спартачили усю роботу, я можу вирішити, що простіше взяти й відмовитись від справи. Ви чуєте мене?

— Я вас чую.

— Добренько. Не підвищуйте на неї голос, Стівене. Це — великий номер один. Це ви чуєте?

— Еге ж. — І не думав кричати на неї. Якщо я зміг кинути паління через два дні після того, як вона чкурнула від мене, — і тримаюся цього, — я думав, що зможу перетерпіти сто хвилин і три страви, жодного разу не назвавши її сучкою.

— Не кричіть на нього, це — номер два.

— Гаразд.

— Менше гараздкайте. Я знаю, що ви не зносите його, та й його не спалює вогонь любови до вас.

— Та він навіть ніколи не бачив мене. Як він може, так чи інакше, мати думку про мене?

— Не будьте твердолобим, — сказав він. — Йому оплачують, щоб він мав думку, ось як. Тепер скажіть «гаразд» від щирого серця.

— Гаразд, якраз це я і мав на увазі від щирого серця.

— Краще. — Але він сказав це так, ніби і не це він мав на увазі, він сказав це як людина, що звіряється з годинником.

— Цурайтесь суттєвих питань, — сказав він. — Не обговорюйте проблеми фінансового врегулювання, навіть на підставі «Як ви гадаєте, якщо я запропоную такий підхід». Якщо він геть образиться й запитає, чому ви не скасували обіду, якщо не мали наміру відділяти зерно від полови, скажіть йому тільки те, що сказали мені, тобто, що хотіли ще раз зустрітися зі своєю дружиною.

— Гаразд.

І якщо вони тим задовольняться, ви зможете змиритися з цим?

— Так. — Я не знав, зможу чи ні, але гадав, що зможу, і я знав, що Рінг хотів устигнути на свій потяг.

— Як правник — ваш правник — я говорю вам, що це абсурдний крок і не дай Боже він обернеться неприємними наслідками у суді, я оголошу перерву тільки для того, щоб мати змогу вивести вас у коридор і сказати: «Я ж вам казав». Тепер ви дотямили?

— Авжеж. Передайте привіт вашій матері.

— Надіюсь сьогодні ввечері, — сказав Рінг, і тепер його голос звучав так, начебто він підкотив очі під лоба. — Бо раніше у мене не буде змоги й словом перекинутися, Стівене.