Стівен Кінг - Відродження

Десь за тиждень до того, як ми з Г’ю здійснили подорож, щоб побачити Джейкобза в його природному середовищі, я подзвонив Джорджії Донлін і попросив у неї номер її дочки, тієї, що вивчала комп’ютери в Університеті Колорадо. Дочку звали Бріанна.

У нас із Брі відбулася надзвичайно пізнавальна розмова.

До Ярмарку округу Норріс від Недерленда було сімдесят миль, а отже, ми з Г’ю мали багато часу на балачки, але майже не говорили, поки не досягли східного Денвера. Просто сиділи й дивилися на краєвиди за вікном. Якщо не зважати на вічну лінію смогу над Арвадою, то був ідеальний день кінця літа.

Раптом Г’ю клацнув вимикачем радіо, яке грало один за одним старі хіти на хвилі KXKL, і спитав:

— А в твого брата Конрада ще тримались якісь ефекти після того, як Преп вилікував його ларингіт чи що то таке було?

— Ні, але це й не дивно. Джейкобз сказав, що лікування було несправжнім, ефектом плацебо, і я завжди думав, що він не збрехав. Може, й ні. Не забувай, що то були його молоді роки, коли його уявлення про великий проект не виходили далі отримання кращого сигналу для ТБ. Розуму Кона просто потрібен був дозвіл на одужання.

— Переконання — сильна штука, — погодився Г’ю. — І віра теж. Подивись на всі ті гурти й солістів, які шикуються до нас у чергу, щоб записати сіді , хоча їх уже давно ніхто не купує. Ти не шукав інформацію про Ч. Денні Джейкобза?

— Ще й як шукав. Мені помагає дочка Джорджії.

— Я й сам трохи порився в неті. І скажу тобі, що більшість його зцілень такі ж, як і у випадку твого брата. Люди з психосоматичними хворобами, які вирішили, що зцілилися, коли Пастор Денні торкнувся їх своїми магічними обручками Бога.

Це могло бути правдою, але, поспостерігавши, як Джейкобз працює на ярмарку в Талсі, я пересвідчився, що він відкрив для себе справжній секрет того, як збирати натовпи: лохам до шкварчання на пательні треба давати ще й бодай шматочок відбивної. Жінки, які заявляли, що їх більше не мучать мігрені, й чоловіки, що вигукували: «Ішіас відступив!» — це, звісно, добре, але не надто видовищно. Іншими словами, це вам не Портрети блискавкою.

Йому було присвячено щонайменше дві дюжини викривальних веб-сайтів, один із них називався «Ч. ДЕННІ ДЖЕЙКОБЗ: ШАХРАЙ ВІД БОГА». На ці сайти писали сотні людей, які стверджували, що «ракові пухлини», котрі видаляв Пастор Денні, були свинячою печінкою чи цапиними нутрощами. Попри те, що приносити на служіння Ч. Денні фотоапарати було заборонено і «помічники» конфіскували плівку, якщо помічали, що хтось знімає, купа фотографій все одно просочилася назовні. Багато з них наче й справді доповнювали офіційні відео, що висіли на веб-сайті Ч. Денні. Однак на інших лискуча маса в руках у Пастора Денні реально була схожа на цапині нутрощі. Я здогадувався, що пухлини справді фейкові — та частина шоу занадто відгонила карні-від-карні [112] Спадкові балаганники, робітники мандрівних цирків та ярмарків (карнава-льники, карні), які передають досвід із покоління в покоління. , щоб бути справжньою. Проте це не означало, що всі дії Джейкобза були фальшивкою. Тієї миті у «Лінкольні Континенталі» завбільшки з яхту сиділо двоє чоловіків, які могли це засвідчити.

— У тебе був лунатизм і мимовільні рухи, — сказав Г’ю. — На сайті «Веб-доктор» їх називають міоклонією. Минущою, у твоєму випадку. А ще потреба штрикати себе всякими штуками, наче десь глибоко всередині ти все ще хотів колотися.

— Усе так.

— У мене були провали в пам’яті, коли я говорив і рухався. Наче потьмарення від бухла, тільки без бухла.

— І призматика, — докинув я.

— Угу. Є ще та дівчина з Талси, про яку ти розказував. Та, яка сережки поцупила. Найзухваліше у світі пограбування.

— Вона думала, що вони належать їй, бо вони були на фотографії, яку він їй зробив. Зуб даю, вона ходила по бутиках у Талсі й шукала ще й сукню.

— А вона пам’ятає, як розбила вітрину?

Я похитав головою. На той час, коли Кеті Морз постала перед судом, я вже був далеко від Талси, однак Бріанна Донлін знайшла коротку замітку про неї в Інтернеті. Морз заявила, що вона нічого не пам’ятає, і суддя їй повірив. Він призначив психологічну експертизу й відпустив її на поруки до батьків. Після цього вона зникла з поля зору.

Г’ю на якийсь час притих. Ми дивились, як під колесами зникає полотно дороги. Тепер, коли гори лишилися позаду, вона бігла рівно, як стрічка, й слалася до обрію.

— Джеймі, для чого це все? — нарешті озвався Г’ю. — Гроші? Кілька років він розважає публіку, а потім думає: «Та, це все дріб’язок, чому б мені не відкрити свою церкву для зцілень і не вполювати трохи реально великих грошенят?»