Стівен Кінг - Відродження

— Енді? — спитав я. — Що з тобою сталося?

— Простата, — відповів він. — Даремно я не послухався тебе, братику.

На столі стояв іменинний торт, порослий цвіллю. На моїх очах глазур піднялася, луснула, і зсередини вилізла чорна мураха завбільшки з перечницю. Вона важко поповзла по руці мого мертвого брата, на його плече і далі — на обличчя. Моя мати повернула голову. Я почув, як зарипіли сухі жили, наче ожила іржава пружина, що тримає старі двері кухні.

— Із днем народження, Джеймі, — сказала вона. Скрипучим, безвиразним голосом.

— Із днем народження, синку. — Тато.

— Із днем народження, малий. — Енді.

А тоді Клер повернулася, щоб подивитися на мене, хоча для цього в неї лишалася хіба що єдина оголена очниця. «Мовчи, — подумки став благати я. — Якщо ти заговориш, я збожеволію».

Але вона таки заговорила, і слова йшли з діри, забитої уламками зубів.

— Не зроби їй дитину на задньому сидінні тої машини.

А моя мати кивала, наче опудало черевомовця, а зі старезного торта повзли й повзли велетенські мурахи.

Я хотів затулити очі, але руки раптом обважніли. Вони мляво висіли з боків. За спиною в мене знову рипнула буркотливо дошка ґанку. Не раз, а двічі. Двоє новоприбулих, і я знав, хто то.

— Ні, — попрохав я. — Більше не треба. Будь ласка, більше не треба.

Та потім рука Петсі Джейкобз опустилася на моє плече, а Хвостик Моррі оповив руками мою ногу трохи вище коліна.

— Щось сталося, — промовила Петсі мені на вухо. Волосся лоскотало щоку, і я знав, що воно звисає з її скальпа, зірваного з голови під час аварії.

— Щось сталося, — погодився Моррі й міцніше стиснув мою ногу.

А тоді всі вони заспівали. На мелодію «Із днем народження», проте слова були іншими.

— Щось сталося… З ТОБОЮ! Щось сталося… З ТОБОЮ! Щось сталось, любий Джеймі, щось сталося З ТОБОЮ!

І тоді я закричав.

Уперше цей сон мені наснився, коли я їхав у поїзді, що віз мене в Денвер. Хоча (на щастя для людей, які їхали разом зі мною у вагоні) мої крики вирвалися в реальний світ тривалим гортанним хрипом глибоко в горлі. За наступні двадцять років я бачив той сон разів, мабуть, двадцять п’ять. І завжди прокидався з тією самою панічною думкою: « Щось сталося».

Тоді Енді ще був живий-здоровий. Я почав надзвонювати йому й просити перевірити простату. Спочатку він тільки посміявся з мене, потім дратувався, нагадуючи мені, що наш батько досі здоровий, мов коняка, і, судячи з його вигляду, так буде ще двадцять років.

— Може, й так, — сказав я йому. — Але мама померла від раку, і померла молодою. Так само, як її мама.

— Раптом ти не помітив: ні в тої, ні в тої простати не було.

— Не думаю, що богам спадковості є до цього якесь діло. Вони просто відправляють його величність Рак туди, де йому буде зелена дорога. Господи Боже, та чого ти так впираєшся? Ну подумаєш, запхають тобі палець у дупу, через десять секунд виймуть, і якщо ти не відчуєш, як тобі на плечі лягли обидві руки лікаря, то причин хвилюватися за цноту свого заднього проходу в тебе не буде.

— Я перевірюся, коли мені буде п’ятдесят. Це рекомендація для всіх. Я вчиню саме так, і край. Джеймі, я радий, що ти зав’язав. Радий, що ти тримаєшся на роботі, все-таки в музичному бізнесі вона може зійти за дорослу. Але це не дає тобі права контролювати моє життя. Цим опікується Господь.

«У п’ятдесят буде вже пізно, — подумав я. — Коли тобі стукне п’ятдесят, він уже розвинеться».

Я любив свого брата (хоч, на мою скромну думку, він виріс доволі діставучим проповідником), тому пішов на обхідний маневр — звернувся до Франсін, його дружини. Їй я міг сказати те, з чого Енді тільки поглузував би: «У мене погане передчуття, і до того ж сильне. Будь ласка, Франсі, будь ласка, зроби так, щоб він пішов до лікаря».

Енді погодився на компроміс («Аби тільки ви обоє позатикалися») і пройшов скрінінг на ПСА [86] Простат-специфічний антиген — пухлиновий онкомаркер, визначення яко-го здійснюють у сироватці крові, для діагностики і спостереження за пере-бігом раку простати. невдовзі після свого сорок сьомого дня народження та все бурчав, що тому клятому аналізу довіряти не можна. Може, й так, але сперечатися з результатом було важко навіть такому ходячому цитатнику Біблії з його панічним страхом перед лікарями, як мій брат. Тверда десятка, як у фільмі з Бо Дерек [87] «10» — романтична комедія 1979 р. за участю американської актриси Бо Дерек. . Далі була поїздка до уролога в Льюїстон, потім операція. Через три роки йому сказали, що рак відступив. А за рік по тому, у віці п’ятдесяти одного року, коли Енді поливав моріжок, його розбив інсульт і він опинився в обіймах Ісуса ще до того, як «швидка» встигла відвезти його в лікарню. Це сталося на півночі штату Нью-Йорк, там же його й поховали. Поминальної служби в Гарлоу не було. Але мене це порадувало. Надто часто я їздив додому в своїх снах, які ще довго супроводжували мене після лікування від наркозалежності у Джейкобза. У цьому я не сумнівався.