Стівен Кінг - Відродження

І якщо вже говорити про шафи… я заглядав у його речі, ясно вам? І знайшов там альбом, повний фотографій Петсі, Моррі та їх утрьох, разом. Сторінки вже були добряче засмальцьовані, і оправа пошарпалася. Не треба бути Семом Спейдом [82] Приватний детектив, головний герой роману Дешіла Геммета «Мальтійсь-кий сокіл». , щоб зрозуміти, що він часто роздивлявся ті знімки. Але я ніколи не бачив їх у нього в руках. Альбом був таємницею.

Як і його електрика.

Рано-вранці третього жовтня, невдовзі по тому, як ярмарок штату в Талсі згорнули до наступного року, я зазнав ще одного наслідку втручання Джейкобза в мій мозок. Джейкобз платив мені за послуги (набагато більше насправді, ніж ті послуги вартували), і я орендував собі потижнево кімнату за чотири квартали від ярмаркового майдану. Цілком очевидно було, що він хотів бути сам, хай би там як я йому подобався (якщо подобався), і я відчував, що слід уже повернути йому його ліжко.

Я ліг після півночі, десь за годину після того, як ми закінчили останнє шоу того вечора, і одразу ж заснув. Я тепер майже завжди одразу провалювався в сон. Наркотик більше не труїв організм, і я міцно спав. Та тільки того ранку прокинувся на дві години раніше, на порослому бур’янами подвір’ї будинку, у якому здавали в оренду мебльовані кімнати. Над головою висіло морозне кружало місяця. А під ним стояв Джеймі Мортон, голий, крім однієї шкарпетки та ще шматка гумового шланга, яким був перев’язаний біцепс. Я зеленого поняття не мав, звідки він у мене, але над ним набрякли судини, і кожна з них ідеально годилася для того, щоб ширнутися. Рука під ним була біла, холодна й міцно спала.

— Щось сталося, — промовив я вголос. В одній руці в мене була виделка (теж бозна-звідки там узялася), і я штрикав нею в розпухлу над шлангом руку, знову і знову. Краплини крові сочилися з десятка маленьких дірочок. — Щось. Сталося. Щось сталося. О Матір, щось сталося. Щось, щось.

Я наказав собі зупинитись, але зміг не одразу. Я був не зовсім некерований — просто мною керував не я . Згадався Електричний Ісус, що котив поверхнею Погідного озера по прихованій рейці. Ото і я таким був.

— Щось.

Удар виделкою.

— Щось сталося.

Удар-удар.

— Щось…

Я висолопив язика і прикусив його. Знову пролунав той клац, не коло вух, а десь глибоко в надрах голови. І нагальна потреба говорити й колоти зникла, отак просто. Виделка випала з руки. Я розв’язав саморобний джгут, і в шкіру встромилися дрібні голки, коли назад у судини ринула кров.

Я подивився на місяць, хапаючи дрижаки від холоду й не знаючи, хто (чи що) мною керує. Тому що мною таки хтось керував. Коли я повернувся в кімнату (радий, що ніхто мене не бачив з моїм хазяйством, яке теліпалося на вітрі), то побачив, що десь наступив на бите скло і досить-таки сильно порізав ногу. Це мало б мене розбудити, та не розбудило. Чому? Бо я не спав. Я був цього певен. Щось витіснило мене з мого тіла й перебрало на себе керування, їдучи в мені, наче в машині.

Я промив ногу й ліг у ліжко. Джейкобзу я про той випадок ніколи не розказував — та й яка з цього користь? Він би зауважив, що нога, розітнута під час невеличкої опівнічної прогулянки, — невелика ціна за чудесне зцілення від героїнової залежності, і мав би рацію. Та все ж…

Щось сталося.

Останній день ярмарку штату в Талсі припав того року на десяте жовтня. У «баундер» Джейкобза я прийшов десь о пів на шосту вечора. До вистави залишалося чимало часу, і я встигав ще наладнати собі гітару і зав’язати йому краватку — це стало в нас традицією. Поки я був зайнятий, у двері постукали. Чарлі, невдоволено насупившись, пішов відчиняти. Того вечора йому треба було відтарабанити шість вистав, включаючи фінальну опівночі, і він не хотів, щоб його турбували завчасно.

Він відчинив двері, говорячи:

— Якщо це може почекати, зайдіть, будь ласка, пі…

І тут фермер у комбінезоні й бейсболці «Кейс» (сильно розлючений окі [83] Житель штату Оклахома. , якщо окі взагалі бували розлюченими) затопив йому кулаком у губи. Джейкобз заточився назад, не втримав рівновагу і повалився на підлогу, ледве уникнувши лобового зіткнення з обіднім столиком, від якого міг знепритомніти.

Наш відвідувач завалив усередину, нахилився і вхопив Джейкобза за петельки. Віку він був приблизно того самого, що й колишній священик, але набагато кремезніший. І охоплений люттю. Це може бути проблемою, подумав я. Звісно, проблема вже була, та я міркував про такий тип проблем, який призводить до тривалого перебування в лікарні.