Брем Стокер - Граф Дракула

На цьому слові якраз настав світанок, і ми розійшлися спати. (Примітка: цей щоденник страшенно нагадує початок «Арабських ночей» і примару батька Гамлета — як і там, тут постійно все уривається з криком півня.)

12 травня.

Учора ввечері, коли граф прийшов зі своєї кімнати, він поставив мені низку юридичних запитань із приводу своїх справ. Беручи довідки, він розпитував мене, мовби керуючись відомою системою, і я спробую теж передати їх за порядком; ці відомості, можливо, коли-небудь і стануть мені в пригоді. Перш за все він запитав, чи можна в Англії мати двох стряпчих. Я йому заперечив, що можна мати хоч дюжину, але нерозумно мати більше одного для однієї справи, оскільки все одно двома справами одночасно не доводиться займатися, а зміна юристів завжди невигідна для клієнтів. Він, мабуть, зрозумів і запитав, чи буде практично здійсненно, щоб один повірений супроводжував його ну, скажімо, як банкір, а другий стежив у цей час за вантаженням кораблів в абсолютно іншому місці. Я попросив його пояснити детальніше, аби з'ясувати, в чому справа, щоб не ввести його в оману, і він додав:

— Уявіть собі, наприклад, такий випадок: ваш друг, містер Пітер Хаукінс, який живе біля вашої прекрасної церкви в Ексетері, оддалік від Лондона, купив за вашим посередництвом, любий друже, для мене місцину в Лондоні. Чудово! Тепер дозвольте говорити з вами відверто, щоб вам не здалося дивним, що замість того, аби доручити купівлю майна лондонцям, я звернувся до людини, яка живе далеко від міста. Я прагнув того, щоб нічиї місцеві інтереси не завадили моїм особистим. А оскільки мешканець Лондона завжди може мати на думці як свої інтереси, так і інтереси своїх друзів, то я й постарався відшукати агента, який присвятив би всі свої старання виключно моїй користі. Тепер припустимо, що мені, людині діловій, необхідно відправити товар, скажімо, до Ньюкасла, або Дарема, або Гарвіча, або Дувра, тож хіба не легше звернутися до кого-небудь на місці?

Я погодився з ним, але пояснив, що ми, стряпчі, маємо всюди своїх агентів і всяке доручення буде виконано місцевими агентами за інструкцією будь-якого стряпчого.

— Але, — заперечив він, — я ж вільно міг би сам керувати всіма справами? Чи не так?

— Звичайно. Це заведено серед ділових людей, які не хочуть, щоб їхні імена розголошувались ким завгодно.

— Чудово! — сказав він і перейшов потім до форми і викладу поручительства і до всіх тих ускладнень, що можуть при цьому виникнути, бажаючи таким чином наперед убезпечити себе від різних випадковостей.

Я пояснив якомога точніше все, що знав, і врешті-решт у мене склалося враження, що він сам міг би стати прекрасним юристом, оскільки не було жодного пункту, якого б він не передбачав.

Коли граф цілком задовольнився всіма відомостями і вислухав пояснення за всіма пунктами, що цікавили його, він підвівся і запитав:

— Чи писали ви після вашого першого листа містерові Пітеру Хаукінсу чи кому-небудь іншому?

Із відчуттям гіркоти я відповів, що досі ще не мав жодної нагоди надіслати листа будь-кому.

— Ну, то напишіть зараз же, мій дорогий друже, — сказав він, поклавши свою важку руку мені на плече, — і скажіть, що ви пробудете тут ще близько місяця, враховуючи сьогоднішній день, якщо це дасть вам задоволення.

— Хіба ви хочете затримати мене на такий тривалий час?

— Я б дуже цього бажав. Ні, я не приймаю відмови! Коли ваш патрон, або господар, як вам завгодно, повідомив, що пришле свого заступника, то ми домовилися, що тільки мої інтереси братимуться до уваги. Я не призначав термінів. Чи не так?

Що ж мені залишалося робити, як не вклонитися на знак згоди. Адже все це було не в моїх інтересах, а на користь містера Хаукінса, і я мав думати перш за все про патрона, а не про себе, крім того, в очах графа Дракули і в усій його поведінці було щось таке, що відразу нагадало мені про моє становище полоненого. Граф побачив свою перемогу в моєму ствердному схилянні голови і свою владу наді мною в тривозі, що відбилася на моєму обличчі, і зараз же скористався з цього властивим йому, хоча і ввічливим способом, але таким, що не припускає заперечень.

— Але прошу вас, мій дорогий друже, у ваших листах не писати ні про що інше, окрім справ. Без сумніву, ваші друзі будуть раді дізнатися, що ви здорові і сподіваєтеся скоро повернутися додому, чи не так?

При цьому він простягнув мені три аркуші паперу і три конверти. Дивлячись на папір і на нього, і звернувши увагу на його спокійну посмішку, що відкрила гострі, схожі на ікла, зуби, я відразу чітко зрозумів, ніби він заявив про це відверто, що я повинен бути дуже обережним у своїх листах, оскільки йому не важко прочитати їх. Тому я вирішив написати при ньому тільки офіційні листи, а потім вже тайкома сповістити про все детально містера Хаукінса та Міну, якій, між іншим, я можу писати стенографічно, що викличе у графа ускладнення. Написавши два листи, я спокійно всівся і почав читати книгу, доки граф робив декілька нотаток, посилаючись на книги, що лежали на столі. Потім він забрав обидва листи, поклав їх разом зі своїми біля письмового приладдя і вийшов з кімнати. Я негайно скористався з його відсутності, щоб подивитися листи, які лежали адресами вниз. Я не відчував при цьому жодних мук совісті, оскільки вважав, що за цих умов, заради свого ж порятунку, я повинен скористатися з будь-яких засобів. Один із листів був адресований Самуїлу Ф. Біллінгтону і К° Хе 7, Крешенд, Уайтбі; другий — панові Лейтнеру, Варна; третій — З. Кутц і К°, Лондон; четвертий — панам Клопштоку і Більрейту, банкірам у Будапешті. Другий і четвертий не були запечатані. Тільки-но я зібрався прочитати їх, як помітив рух дверної ручки. Я ледве встиг розкласти листи в колишньому порядку, всістися в крісло і знову взятися за книгу, як з'явився граф, тримаючи в руках ще один лист. Він забрав зі столу кореспонденцію і, запечатавши листи, обернувся до мене і сказав: