Стивен Кинг - Сплячі красуні

Клінт відсунувся вбік від вікна. У дзеркалі на зачинених дверях ванної з’явився сорокавосьмирічний білий чоловік: ступінь бакалавра Корнельського університету, диплом доктора медицини Нью-Йоркського університету, помірні жирові коханчики на талії від гранде мокачино зі «Старбаксу». Його борода кольору сіль із перцем скидалася не так на мужньо-лісорубську, як на розкошлану бороду якогось одноногого морського капітана.

Те, що власний вік і обм’якле тіло стали для нього таким сюрпризом, вразило Клінта, як іронічна насмішка. Йому ніколи не вистачало терплячості на чоловіче марнославство, особливо того різновиду, що притаманний середньому віку, а накопичений професійний досвід, як мало що інше, обкраював саме цей тліючий ґніт до зовсім коротенького оцупка. До речі, те, що Клінт вважав великим поворотним моментом у своїй медичній кар’єрі, трапилося вісімнадцять років тому, в 1999-му, коли до молодого лікаря прийшов з «кризою сексуальних амбіцій» перспективний пацієнт на ім’я Пол Мантпільєр.

Він тоді спитав у Мантпільєра:

— Коли ви кажете «сексуальні амбіції», що ви маєте на увазі?

Амбіційні люди прагнуть просування вгору. Ніхто ж насправді не може стати віце-президентом сексу. Це просто такий кумедний евфемізм.

— Я маю на увазі… — схоже було, Мантпільєр зважує різні дефініції. Прочистивши кашлем горло, він визначився. — Я хочу й далі це робити. Я й далі хочу цього прагнути.

Клінт сказав:

— Це не скидається на надзвичайну амбітність. Радше це схоже на цілком нормальне явище.

Для досі ще не розслабленого після клінічної ординатури в психіатрії Клінта це був тільки другий день у власному кабінеті, і Мантпільєр був лише другим його пацієнтом.

(Першою пацієнткою була юна дівчина з певними страхами стосовно поданих нею заяв на вступ до коледжу. Втім, доволі швидко з’ясувалося, що на предметних іспитах вона отримала 1570 балів. Клінт наголосив, що це чудові результати і в лікуванні чи наступному візиті нема потреби. « Зцілена!» — черкнув він унизу сторінки того блокнота, в якому зазвичай робив свої нотатки.)

Сидячи в оббитому штучною шкірою кріслі навпроти Клінта, Пол Мантпільєр того дня був одягнений у білий плетений жилет і штани з напрасованими рубчиками. Сидів він згорблено, закинувши ногу на ногу, і говорив, звісивши одну руку собі на модельну туфлю. Клінт бачив, як він паркував свою карамельно-червону спортивну машину на стоянці навпроти цієї приземкуватої офісної будівлі. Робота у вугільній промисловості на самому вершечку харчової піраміди давала можливість купити таку машину, але його довгасте, виснажене обличчя навернуло Клінтона на думку про сімейство Біґлів, котрі в тому старому коміксі повсякчас вимотували нерви Скруджу Мак-Даку [7] Beagle Boys — родинний клан злочинців-рецидивістів, які різними способами намагаються пограбувати багатія Скруджа Мак-Дака. .

— Моя дружина каже… ну, не так щоб настирливо, але, ви ж самі знаєте, все цілком зрозуміло. Гм, підтекст , тобто. Вона хоче, щоб я це кинув. Відмовився від моїх сексуальних амбіцій, — підсмикнув він угору підборіддя.

Клінт простежив за його поглядом. На стелі крутився вентилятор. Якщо Мантпільєр послав свої сексуальні амбіції туди, там їх напевне пообрубує.

— Нумо до ґрунту, Поле. Насамперед, як ця тема виникла між вами й вашою дружиною? З чого все почалося?

— У мене був роман. Той інцидент підсипав ще приску. І Рода — моя дружина — витурила мене! Я їй пояснював, що то не через неї, то через… я маю таку потребу, розумієте? Чоловіки мають потреби, яких жінки не завжди розуміють.

Мантпільєр покрутив головою, розслаблюючи шию. Видав розпачливе сичання.

— Я не хочу розлучення! В душі я вважаю, що це вона мусить пристати на такі умови. На компроміс зі мною.

Смуток цього чоловіка і його відчай були справжніми, і Клінт міг собі уявити той біль, який принесло його усунення — жити з валізою напохваті, їсти водянисті омлети в якійсь харчевні, на самоті. Це була не клінічна депресія, але явна, яка заслуговувала на повагу й увагу, попри те, що цю ситуацію він створив собі сам.

Мантпільєр нахилився над своїм пухким черевцем.

— Будьмо відверті, докторе Норкросс. Мені близько п’ятдесяти. Найкращі дні мого сексуального життя вже минули. Я подарував їх їй. Пожертвував їх їй. Я міняв підгузки. Я возив їх машиною на всі матчі й змагання і нагромаджував фінанси на освіту. Я відзначився у всіх пунктах шлюбної анкети. То чому ми не можемо досягти якоїсь угоди тут? Чому це мусить бути таким жахливим, таким роз’єднувальним?