Владимир Аренев - Душниця

Сашко всі сорок п'ять хвилин думав лише про одне. Наче до хворого зуба, час від часу торкався до чохла з ножиком і переконував себе, що це збіг. Власне, і не збіг, час різний. Тато сказав «півгодини тому» — і майже одразу продзвенів дзвінок. А ножик Курдін кинув, вважай, через дві-три хвилини після початку.

Тож не збігається, не збігається!..

Але на душі було ще огидніше, ніж перед минулим уроком.

Лебедю мати вже телефонувала на мобільний, і Денис до Сашка з питаннями не чіплявся. Після уроків вони швидко зібралися й хотіли одразу йти до Лебедя додому. Звідти можна було передзвонити татові й дізнатися, як там дід (і як там мама).

— Не люблю, коли випендрюються. Ножик-шможик, дід йому подарував, ага. — Курдін стояв, як зазвичай, оточений вдячними слухачами. Вдавав, що розмовляє з кулькою. Ділиться, бач, новинами, розказує, як день минув. — Теж мені, скарб — ножик дикуна! Між іншим, його дід — тричі зрадник і злочинець. Спочатку був просто шкідником, проти президента партизанив, потім — типу, миротворців підтримував, а зрештою всіх зрадив. До нас утік, нібито віршики писати. Ще не факт, до речі, що він не шпигун. Може, ці віршики таке ж прикриття, як у «Світанкові над Чайною бухтою»…

Сашко озирнувся, піймав меншака, що якраз вибігав надвір:

— Потримай-но, — тицьнув йому до рук портфеля.

— І мою, — похмуро додав Лебідь, скидаючи з плеча спортивну сумку. — Про всяк випадок.

— …там, — гнув своє Курдін, — теж, якщо пам'ятаєте, був такий собі правильний і стражденний художник, а наприкінці першої серії…

Він помітив Сашка з Лебедем і осікся.

— Ану повтори, — процідив Сашко. — Повтори, гадюко!..

Зрештою вони вирішили спершу зайти до Сашка додому, щоби той переодягнувся. Та й Лебедю не завадило би привести себе до ладу. Його мати поверталася пізно, батька в них не було, натомість була прабабця, немічна, але уважна, наче кобра.

— Я б йому зацідив, якби Вадько не втрутився.

— Дурний ти, Турухтуне. Якби я не втрутився, вони б утрьох тебе змолотили.

Сашко гмикнув і помацав пальцем синець на вилиці.

— Нічого, нехай тепер пострибає, подістає кульку. Із душолова, ха!.. А Вадько із Бобирком — козли, що полізли.

— Перед Курдіним вислужуються.

— Факт!

Ліфт не працював, піднімалися сходами. Перед дверима Сашко зупинився й довго шукав ключі.

— Як думаєш, — запитав Лебідь, — Курдін предкам поскаржиться?

Ключі знайшлися в портфелі, аж на дні. Сашко знизав плечима, відчинив замок.

— Поскаржиться — то й поскаржиться. Перший почав. Знатиме на майбутнє.

Говорив він тепер насилу: з кожним рухом губа в тому місці, куди зацідив гад Курдін, боліла чимраз відчутніше.

— Давай до ванни. А я поки прихоплю мобілку й одяг.

Лебідь кинув у куток сумку і мовчки пішов промивати бойові садна. Чути було, як він стиха сичить і бурмоче на адресу «козлів» щось загрозливе.

Сашко поставив чайник, зазирнув до шафи й витяг сорочку з джинсами, щоб перевдягтися. Мобільного на столі не було. Він перевернув усе в тих місцях, куди міг його покласти, і лише тоді здогадався: якщо батьки телефонували, то мобіла вібрувала й напевне впала на підлогу. Там її і знайшов.

Встаючи, стукнувся головою об стіл і потім з півхвилини стояв перед вікном, потираючи маківку. З вікна видно було дитячий майданчик, нині безлюдний. Тільки на іграшковій лавочці сидів, смішно витягнувши ноги, якийсь чоловік у синьому плащі — легкому й підтоптаному. Хоча на безхатька незнайомець не скидався: побритий, «доглянутий».

Дивився чоловік просто на Сашка.

Кілька секунд хлопець, завмерши, намагався не рухатися й навіть не дихати. Потім зрозумів, що незнайомець дивиться не конкретно на нього, а загалом на їхні вікна.

— Ти чого так довго длубаєшся, Турухтуне? Чайник уже закипів. Іди мерщій… Агов, усе гаразд?

Сашко відірвався від вікна й неуважно кивнув:

— Гаразд…

Вони попили чаю і рушили до Лебедя.

Ножик Сашко вийняв і сховав у найдальшому кутку нижньої шухляди столу. Двері замкнув на всі замки.

Коли проходили повз арку на подвір'я — не стримався, зиркнув.

На-дитячому майданчику нікого не було.

«…не приходячи до тями, на сімдесят шостому році життя…»

До школи він повернувся в понеділок. Прибіг вчасно, з дзвінком. Сів поряд із Лебедем і обережно прив'язав на гачок обіч парти мідний ланцюжок.