Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

роджер бевінс ііі

Треба було щось робити.

преподобний еверлі томас

Ходімо з нами, хлопче, сказав пан Вівця-Галушка. Ми хотіли б тебе з кимось познайомити.

Можеш іти? — запитав багатоокий.

З’ясувалося, так

Міг іти Міг ковзати Міг навіть іти… е-е… посковзом

Невелика прогулянка посковзом — якраз те, що треба Всередині в тій хатині, у якомусь коробі в нас під ногами, лежало щось паскудне

Паскудне-паскудне

І знаєте що?

Воно мало морду, як у черв’яка

Черв’яка, їй‑бо! Черв’яка з хлопця завбільшки У моєму костюмі

Жахіття.

віллі лінкольн

Хлопець зробив такий рух, немов збирався схопити мене за руку, але потім наче передумав: не хотів, видно, щоб я мав його за дитину.

ганс воллмен

І ми рушили у напрямку на схід.

роджер бевінс ііі

Вітаю вас, любі добродії! Я могла б, якщо бажаєте, назвати вам деякі дикі квіти з наших пралісів.

місіс елізабет крофорд

За нами ув’язалася місіс Крофорд, демонструючи у звичній для себе манері всі можливі знаки щонайглибшого пошанування: вона кланялася, всміхалася, шаркала ніжкою й аж начебто тремтіла.

роджер бевінс ііі

Росте в нас там дико, преміром, турецька гвоздика, і рожові чиревички королеви, і всякі-різьні дикі рожі. Є й шовчина, яку ще ваточником прозивають, є й жимолость дика, сиріч козолист, не кажучи вже про сині півники, і жовті кугутики, і ще тьму-тьменну всілякого квіття, каждого назвиська якого мені цеї хвилі й не прегадати.

місіс елізабет крофорд

Й увесь час їй мало на п’яти не наступав Лонґстріт, той поганець, що мешкає біля скособоченої лавки.

роджер бевінс ііі

Зверніть увагу, джентльмени, на моє тонке розуміння суттєвих аспектів жіночого вбрання: всі ті застібки й защіпки, гаплички й ґудзички, ті вигадливі спідниці до кісточок… кажу вам, Скаддере, це ніби цибулину облущувати: розв’язуєш, розстібаєш, улещуєш, аж доки не доберешся врешті-решт — навряд чи швидким темпом — до самого осереддя драми, до самісінької, сказати б, перлини — тієї кущуватої лощинки…

сем лонґстріт-«мазунчик»

Доки ми йшли, він безперестанку давав рукам волю, мацав місіс Крофорд і лапав, але вона, на превелике щастя, цих огидних виявів уваги ніби й не помічала.

преподобний еверлі томас

Хлопець, пройнятий благоговійним страхом, не відставав ані на крок і лиш зиркав то туди, то сюди.

ганс воллмен

Ну а зарас я заспіваю вам пісню — пару куплетів, а чи й цілу, то вже як собі забажаєте, — пісню, яку часом співав кулись мій ненаглядний чоловік. Називав її висільною піснею Адама і Єви. Ту пісню співав він і на висіллі у моєї систри… Страх як полюбляв, знаєте, складати пісні, і їх співати, і…

Ой ні, далі я не піду.

Гарного дня вам, добродії.

місіс елізабет крофорд

Ми підійшли до краю незаселеної глухої місцини площею кількасот ярдів, яка закінчувалася моторошною на вигляд залізною огорожею.

ганс воллмен

Та згубна межа, перетинати яку ми не наважувалися.

роджер бевінс ііі

Як же ми її ненавиділи!

ганс воллмен

Міс Трейнор, та дівчина, лежала, як завжди: біля огорожі потрапила була у пастку, а тепер уже становила, по суті, її частину. Тієї миті вона прибрала вигляд такої собі страхітливої почорнілої печі.

роджер бевінс ііі

Мені мимохіть пригадалася вона першого дня після прибуття сюди: тоді вільно являлася нам у вигляді юної дівчини, яка знай кружляла і кружляла навколо у літній сукні, що без упину мінилася різними кольорами.

преподобний еверлі томас

Я окликнув її і попросив поговорити з хлопцем. Про загрози, які чаяться у цьому місці. Особливо для молодих.

ганс воллмен

Дівчина не озивалася. Лише прочинилися, а тоді знову зачинилися дверцята печі, якою вона була тієї миті, й ми мали змогу кинути оком на її жаске, розжарене до червоного нутро.

роджер бевінс ііі

Аж тут вона притьмом обернулася на зруйнований міст, на стерв’ятника, на великого пса, на страшезну відьму, яка жадібно пожирала шмат чорного пирога, на стернисте, спустошене повінню кукурудзяне поле, на розкриту парасолю, яку шарпав нечутний для нас вітер.

преподобний еверлі томас

Усі наші палкі благання були марні. Говорити дівчина не бажала.

ганс воллмен

Ми повернулися і зібралися йти.

роджер бевінс ііі

Щось у хлопцеві її зворушило. Парасоля перетворилася на качан кукурудзи, качан кукурудзи — на відьму, відьма — на дівчину.

ганс воллмен

Жестом вона підкликала його до себе.