Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

Жах і розпач, що охопили президентське подружжя, може уявити собі кожен, хто має любе серцю дитя і бодай раз відчував той жаский, спільний для всіх батьків натяк на те, що Доля може поставитися до дитячого життя без належного пошанування і розпорядитися ним на свій розсуд.

«Вибрані листи Едвайн Віллов з часу Громадянської війни», за ред. Констанс Мейз.

Їхні серця стиснув страх, але вони знову зійшли вниз послухати спеціально на цей вечір запрошених співаків, сім’ю Гатчінсонів: ті саме виконували — так правдоподібно, що аж моторошно ставало — пісню «Пожежа на кораблі», вельми майстерно відтворюючи при цьому завивання лютої бурі, перестрашені зойки пасажирів, які потрапили у пастку, ридання матері, що притискає до білосніжних грудей немовля, «тупіт, метушню, ґвалт: «Пожежа! Пожежа!»».

Кунгардт і Кунгардт, там само.

Гармидер стояв такий, що доводилося кричати — інакше вас ніхто не зрозумів би. Й далі під’їжджали карети. Вікна розчахували навстіж, і біля них одразу скупчувалися люди, сподіваючись ковтнути прохолодного нічного повітря. Кімнату заполонив дух якоїсь радісної паніки. Мені зробилося млосно, і, гадаю, я була така не одна. У фотелях то тут, то там напівлежали сливе непритомні поважні матрони. До картин на стінах надто вже пильно приглядалися п’яні чоловіки.

Ґарретт, там само.

Залунали дикі зойки.

Слоун, там само.

Якийсь чолов’яга у помаранчевих штанях та розстебнутому блакитному фраку непорушно стовбичив біля столу й аж променився на позір від щастя, тут-таки на місці й бенкетуючи, ніби якийсь величавий Амбруссі, що знайшов нарешті дім своєї мрії.

Вікетт, там само.

Таких квіткових композицій історія ще не знала! Ті справдешні вибухи неймовірно щедрих кольорів, що нестримно здіймалися вгору, незабаром просто викинули засихати і блякнути під тьмяним лютневим сонцем. Туші тварин («м’ясо») гарячі, оздоблені гілочками зелені, викладені на дорогих тарелях, паруючі й соковиті: їх вивезли хтозна-куди, бо тепер то знову було вже чесне падло, трупи, які позбулися, щоправда, певних частин, ненадовго піднісшись до статусу вишуканої їжі! Тисяча суконь, які того пополудня так благоговійно викладали, здували з них ще перед порогом кожнісіньку пилинку і піднімали поділ, перш ніж сісти до карети: де вони тепер? Чи виставили бодай одну у якомусь музеї? Може, хоч кілька збереглося десь на горищі? Здебільшого це вже прах. Як і ті жінки, котрі так гордо носили їх у той момент скороминущої слави.

Мелвін Картер, «Світське життя під час Громадянської війни: пустощі, різанина, викорінення» (неопублікований рукопис).

Багато хто з гостей насамперед пригадував, що того вечора світив яскравий місяць.

Енн Брайні, «Пора любові й утрати».

У кількох розповідях про той вечір відзначають ясне сяйво місяця.

Едвард Голт, «Довга дорога до слави».

Спільна риса цих розповідей — золотавий місяць, що химерно висить над усім краєвидом.

Бернадет Івон, «Звані вечори у Білому домі: антологія».

Місяця тієї ночі не було, небо затягло хмарами.

Вікетт, там само.

Одутлий зелений півмісяць висів над цією несамовитою картиною, наче незворушний суддя, який давно вже призвичаївся до всякої людської дурості.

Долорес П. Левентроп, «Моє життя».

Повний місяць був тієї ночі жовто-червоний: у ньому, було таке враження, віддзеркалювався якийсь вогонь із Землі.

Слоун, там само.

Просуваючись по кімнаті, я натрапляв на сріблястий клинець місяця то в одному вікні, то в іншому; він уперто, ніби якийсь старий жебрак, нав’язувався у гості.

Картер, там само.

До того часу, коли подали обід, невеликий блакитний місяць світив уже високо вгорі. Був усе ще доволі ясний, хоч і трохи змалів.

І. Б. Бріґґ ІІІ, «Колишні часи» (неопубліковані спогади).

Ніч і далі була темна та безмісячна; насувалася буря.

Альберт Трандл, «Ті найщасливіші роки».

Гості почали роз’їжджатися, коли повний жовтий місяць висів уже серед вранішніх зірок.

Д. В. Фізерлі, «Вашингтонська влада».

Важкі, наче свинцеві, тьмяно-рожеві хмари висіли дуже низько. Місяця не було. Ми з чоловіком на мить затрималися і поглянули вгору, на кімнату, де нездужав юний Лінкольн. Подумки я помолилася за здоров’я хлопця. Потому ми знайшли екіпаж і подалися додому, де, дякувати милосердному Богу, мирно спали наші діти.