Алла Марковская - Подарунок для Аяти

Я увійшла до великого передпокою, де на блискучому паркеті лежав світлий килим з ледь помітним візерунком, у стіну вмонтовано відео-проектор, наче велике вікно, у яке видно море…

По гвинтових східцях до мене сходила струнка широкоплеча жінка у простій місцевій сукні з вишивкою, з хвилястим білим волоссям. Вона простягла до мене руки з щирою приязною посмішкою:

— Мілено, я рада вас тут бачити, ми тут вже скніємо від нудьги.

Я, посміхаючись, відповіла:

— Сеом! Приємно і мені тебе бачити.

Батько Сеом — халкеець, мати — лелілатка, сама Сеом — напіворганік з білою кристалічною шкірою. Вона висока зростом і сильна, як ïï батько, струнка, як ïï мати, з гарними тонкими рисами обличчя.

— Тобі приємно мене бачити? — дивувалась Сеом, — у цьому середньовічному болоті? Ну чому я не пішла в оперативники!?

— Нудьга, Сеом — не проблема. Чи це не перед буревієм? — відповіла я.

Сеом заперечливо:

— Ні, ні, ні, не потрібно нам ніяких стихій…

Ніколи я не зрозумію цієï манери — говорити одне, а бажати іншого…

— Що там поробляє твій чоловік? Я пам'ятаю, ти розповідала, як він вирішив вивчити місцеве життя, аби написати свій новий роман.

— Так як ти і попереджала, не витримав і утік. Аргумент — нема йому тут з ким випити по-чоловічому, бо справжніх чоловіків тут нема. А мені що робити — справжніх жінок тут також нема? Тепер він пише книгу на Халкеï, щось про вплив віри і культури на розвиток людини. Назва серйозна, та мабуть знову про палке кохання.

Я сміялась. Сеом завжди розповідала про серйозні речі жартома. Та я згодна з ïï чоловіком — неможливо вихованцю вільноï планети жити у законсервованому суспільстві Іноти.

Ми піднялись на другий поверх. Сеом розповідала мені останні плітки Епо і Рородану, я уважно слухала, адже у чутках завжди найбільше інформаціï. Наприклад, туман над рівниною, перевертні у хащах, фантоми на вулицях. Сеом легковажно сміялась над цими чутками, та для мене вони були як сигнал небезпеки.

Затишна вітальня другого поверху у стилі Лелілати: м'який килим, низенький столик, інструктований дорогоцінним камінням, і багато яскравих подушок. На столику — закорковані пляшки, тарілки наповнені ïжею, солодощі і якісь місцеві плоди. Все, щоб провести чудовий вечір з друзями. Сеом вважала мене ледь чи не сестрою — я врятувала ïй життя під час громадянськоï війни на планеті Лакруа.

Не пам'ятаю, що там насправді відбулось, чи вдала революція, чи не вдалий путч: партія, яка програла вибори, підняла армію проти партіï переможців. А військовим Ради наказали вивезти з Лакруа працівників посольства з сім'ями і громадян Ради. Місцеві провокатори ускладнили евакуацію, звинувативши інопланетян у тому, що вони хочуть знищити тимчасову владу агресорів. Посольство Ради у місті Рап підпалили. Поранена Сеом встигла втекти. Та вулиці міста стали для неï пасткою.

Саме тоді тимчасова влада найняла калтокійців, аби ті подавили повстання. Я була у групі зачистки: перевіряла напівзруйнований будинок і знайшла поранену білокосу дівчину, потягла ïï до бази. Очунявши на спині великого звіра завдовжки ледь чи не з метрів п'ять і висотою метр сімдесят, вона не злякалась, тільки вхопилась у моє хутро, щоб не впасти. Виявилось, ïï предки теж колись уміли перетворюватись, але Сеом не успадкувала цієï якості.

Сьогодні ми сидимо на подушках за блискучим лелілатським столиком і згадуємо пригоду на Лакруа, попиваючи солодкий мед — тіу: такий тільки на Іноті виробляють, п'янкий і приємний.

Я прокинулась тільки пополудні, коли Сеом повернулась із Рородану із запрошенням. Мені було призначено зустріч з маолі Аятою зранку наступного дня після другого дзвону. І запізнюватись не можна.

Гримнули двері, до посольства повернулась Туïта — помічниця Сеом. Після ночі, проведеноï у будинку розпусти, вона була задоволена життям і лагідна як кішка, від неï несло перегаром та парфумами. Струнка, гнучка чорношкіра красуня, народжена на планеті Катайя, з попелястим, прямим, довгим волоссям і чорними очима без білків. Вже минула ïï перша тисяча років, вже була ïï кар'єра і на висоті і у занепаді, а ïï репутація звабниці знана на всіх планетах, де вона працювала, от і вислали ïï у покарання на Іноту. Та на мою думку, Інота для Туіти, що курник для лисиці.

І знову на столі пляшки з вином і медом, Туіта замовила ще щось спиртне у магазинчику за рогом, якась місцева тітка принесла печеню. Ми розмовляли, пліткували. Туіта розповідала про ваоке, і Дайкеро — впорядника гарему Аяти, який був колись другим чоловіком матері Аяти. Розповіла про те, як работоргівці подарували Дайкеро у гарем, коли той був ще зовсім юним, вісімнадцятирічним несвідомим юнаком, і отримали за той подарунок дозвіл торгувати людьми на Іноті.