Павло Курило - Нічний флангер

– Я відчуваю де збирати, чую силу землі і ворожі плями. Два дні тому бачив маленьку червону сосну, уявляєш, повністю червону, від коренів до кінчиків хвої. Немов би лискучою кров’ю полита, як з ртуті червоної. Мороз по шкірі пройшов. І пучок трави під нею також такий самий.

– Не чіпав?

– Та що я вже зовсім? Жити не набридло. Я спершу відчув, а вже потім побачив те місце. Певно, уламок механізму чужих десь в ґрунті. Потім зазначу на карті. Хоча не в рапорт же додавати?

– Думаю, кошовий не був би задоволений з твоїх вилазок «по гриби».

– Ага, звичайно, і не був би задоволеним з того, як ти гарно навчився блокувати сигнал бойового ідентифікатора, створюючи мою «примару» тут в бункері, за моєї реальної відсутності.

Славко смикнувся було, але принишк, потім перекошено всміхнувся і помасував шрам на переніссі. Не даремно ж програмування було його життям. Можна було часом для себе створювати маленькі зручності… майже легально. Ну не на зле все ж таки. Зв’язківець хруснув спинкою крісла, крутнувся біля пульта, і, ніби й не відволікався, продовжив.

– А в Стрию, я чув, є місця де після атаки будинки зруйнувало, але майже половина уламків залишилась висіти в повітрі. Такі брили бетону, часом з вікнами чи дверима, а висять в повітрі, як комашня в прозорому бурштині.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.