Айзек Азімов - Глибини

Довелося цілком замкнутися в собі. Власна свідомість була досі відкритою, аби збільшити резонанс, а перший дотик до чужинця викликав…

Не біль, ні. Запаморочення? Нудоту? Теж ні. Цьому почуванню не було назви.

Відгородившись від подразників, він зібрався з думками і спокійно оцінив становище. Станція Прийому теж прибула і нагадувала про себе — зв’язок з нею через інтелект був. Прекрасно!

Щоб не викликати зайвої підозри, він вирішив поки що не турбувати свого біологічного хазяїна, який може знадобитися згодом для рішучих дій.

Він заходився обстежувати чужий розум. Насамперед з’ясував можливості чутливих органів істоти. Вона сприймала електромагнітні частки, вібрацію в атмосфері і, звичайно, механічну дію на власне тіло. Мала також локалізовані хімічні аналізатори.

Оце й усе, як не дивно. Істота не тільки не годна була безпосередньо визначити масу, електричний заряд, не мала жодного з витончених аналізаторів, що дають уявлення про Всесвіт, — вона не здатна була підтримувати хоча б якийсь інтелектуальний зв’язок.

Її розум здавався геть відірваним від навколишнього середовища.

Як же тоді вони спілкуються? Рой розширив поле спостережень. Ага, у них складний код, заснований на зміні параметрів атмосферної вібрації.

Чи вони справді розумні істоти? Може, йому попалася неповноцінна особина? Ні, решта індивідів такі самі.

Рой просіяв крізь чутливі вусики думки всього довколишнього гурту, вишукуючи серед цих недоумків Техніка чи когось, хто б за такого зійшов. Нарешті відшукав інтелект, який усвідомлював себе водієм транспортних засобів. Ринула хвиля інформації. Рой був на літальному апараті.

Отже, навіть без розумового зв’язку вони спромоглися побудувати цивілізацію на елементарних законах механіки. А що як вони лише біологічні знаряддя вищих мислячих істот, котрі мешкають десь тут на планеті? Але ні… Їхні думки цього не підтверджують.

Він прозондував Техніка. Яке тут у них середовище? Чи справді такі небезпечні страхіття, що їх змалювали давні пращури Роду? Чи правильно витлумачили вони факти?… Довкола є чого остерігатися. Переміщень атмосферних мас. Температурних змін. Випадання на поверхню води у стані рідини або твердого тіла. Електричних розрядів. Кожне з цих явищ мало вібраційний знак, але що з того? Спробуй здогадайся, яка відповідність між моделями цих коливань і назвами, що їх дав Рід давним-давно, ще живучи на поверхні.

Дрібниці. Чи загрожує щось тепер? І саме тут? Чи є привід тривожитися?

Ні, мислення Техніка вказувало, що небезпеки нема.

Цього було достатньо. Рой повернувся до свого двійника-хазяїна, виждав якусь хвилю, потім обережно розширив контакт…

Інформації — аніякісінької!

Розум двійника був порожній. Щонайбільше так це невиразне відчуття тепла та невизначена і млява реакція на основні подразники.

А що коли істота все-таки вмирає? Або втратила здатність мислити і спілкуватися через хворобу мозку?

По відомості про реципієнта Рой перемайнув до найближчого інтелекту. І знайшов їх. Двійник виявився дитиною даної біологічної породи.

Дитина? Звичайнісіньке дитинча? І таке слаборозвинене?

Довелося поринати в те, що є. Нишпорячи в мозку, він насилу знайшов центри моторних функцій. Обережне подразнення — і кінцівки безладно зарухалися. Спробував керувати рухами — нічого не виходить.

Роя охопив гнів. Де ж завбачливість тих, хто його сюди послав? Чому їм на думку не спало, що можуть трапитися істоти, які не спілкуються шляхом безпосереднього розумового зв’язку? Чому ніхто не зметикував, що можуть бути діти настільки нерозвинені, немовби вони ще в зародку?

Звичайно, оце його дитинча не запустить Станцію Прийому в роботу. Інтелект і м’язи в нього такі слабкі й малокеровані, що жодним із трьох способів, намічених Ганом, від них не матимеш пуття.

Що ж робити? Марно сподіватися на те, що вдасться привести в рух якусь масу, зосередивши свій вплив на предметно-просторові центри мозку. А що як подіяти непрямо — на мозок дорослої істоти і через неї? Пряма фізична дія буде мізерна, вона спричинить розклад молекул аденозинтрифосфату і ацетилхоліну. Отож істота діятиме на власний розсуд.

Рой було завагався, побоюючися, що з того задуму нічого доладного не вийде, потім лайнув себе за боягузтво. І ще раз увійшов у найближчий інтелект, котрий, як виявилося, належав самиці їхньої породи і перебував у стані загальмованості. Подібне він уже спостеріг і в інших. Нічого дивного. Такі примітивні інтелекти час від часу мають потребувати перепочинку.