Айзек Азімов: Відчуття влади

— Про який розвиток графітики ви говорите? — скептично запитав Льоссер. — На що ви здатні, крім множення? Може, ви вмієте обчислювати трансцендентні функції?

— На все потрібен час, сер. За останній місяць я опанував ділення. Успішно виконую підрахунки з простими і десятковими дробами.

— Десятковими? До котрого знака після коми?

— До будь-якого, — вдавано байдуже відповів Шуман.

У Льоссера щелепа відвисла:

— Без комп’ютера?

— Кажіть, що порахувати?

— Поділіть двадцять сім на тринадцять. До шостого знака після коми.

За п’ять хвилин Шуман повідомив:

— Дві цілих, сімдесят шість тисяч дев’ятсот двадцять три мільйонних.

Льоссер перевірив і вигукнув:

— Стривайте, але ж цього не може бути! Множення не так мене вразило, бо там ви все ж мали справу з цілими числами, я думав, тут якийсь фокус. Однак десяткові дроби!…

— І це ще не все. Ми ще дечого домоглися. Звичайно, це державна таємниця, й мені, мабуть, не варто було б про це згадувати, одначе… Ми нарешті здобули перемогу над квадратними коренями.

— Квадратними коренями?

— Лишилося кілька дрібничок, у яких ми ще маємо розібратися, але винахідник графітики Ауб, з його дивовижною інтуїцією на такі речі, стверджує, що проблему майже розв’язано. А він же лише Технік. Для вас, талановитого математика з великою практикою, це буде нескладно.

— Квадратні корені… — захоплено промимрив Льоссер.

— А також кубічні. Ну то що, ви — з нами? Несподівано швидким рухом Льоссер простяг руку:

— Я — з вами.

Важкими кроками генерал Вейдер міряв кімнату, звертаючись до своїх слухачів, наче розлючений вчитель до учнів-бешкетників. Йому байдуже було, що він розмовляє з цивільними вченими, які очолюють Проект «Число». Командував парадом він, отож у будь-який вирішальний момент останнє слово було за ним.

— Тепер, — говорив він, — із квадратними коренями все гаразд. Сам я їх обчислювати не можу й не розумію, як це робиться, але з ними все гаразд. А все ж Проект не повинен відхилятися від головного напрямку досліджень і не розробляти те, що деякі з вас називають основними принципами. От коли війна скінчиться, можете скільки хочте бавитися графітикою, але зараз ми мусимо розв’язувати цілком визначені практичні завдання.

Із далекого кутка кімнати генерала уважно слухав Технік Ауб, і серце його болісно стискалося. Звичайно, він уже не був Техніком, від цих обов’язків його звільнили й підпрягли до роботи над Проектом, запропонувавши солідну посаду й добру платню. Але він однаково відчував соціальну різницю між собою та високопоставленими вченими; навіть у його присутності вони не могли примусити себе ставитись до нього як до рівного. І треба віддати Аубові належне, він сам цього ніколи не прагнув. Він почувався з ними так само незручно, як і вони з ним.

А генерал провадив далі:

— Наша мета проста, джентльмени: заміна комп’ютера людиною. Космічний корабель без комп’ютера можна побудувати вп’ятеро швидше, ніж корабель з комп’ютером на борту, і обійдеться він удесятеро дешевше. Ми зможемо будувати флотилії вп’ятеро, вдесятеро більші від денебіанських, якщо здихаємося комп’ютерів. І от про що я думаю, — провадив він. — Зараз це може здаватися фантастикою, але в майбутньому я бачу балістичні ракети, керовані людьми!

Присутні загомоніли.

Генерал вів далі:

— Зараз найболючішим питанням є обмежені можливості наших ракет. У зв’язку з тим що бортові комп’ютери не повинні перевищувати певного розміру, ракети неспроможні прорватися крізь поле протиракетної оборони. Лише деякі досягають цілі, а, бува, й жодна, отож такі бойові ракети невигідні не тільки для нас, але, на щастя, і для ворога також.

З другого боку, якщо, користуючись графітикою, політ контролюватимуть двоє-троє людей, ракета стане легшою, мобільнішою, збільшаться її можливості. Це дало б нам величезні переваги і, цілком можливо, забезпечило б перемогу. Крім того, джентльмени, на війні виникають критичні ситуації, коли треба пам’ятати одне: цінність людини багато менша за цінність комп’ютера. Ми зможемо запускати силу ракет із людьми у випадках, коли запустити ракети з комп’ютерами не дозволив би собі жоден нормальний генерал.

Він казав іще багато чого, але Технік Ауб не став чекати.

Вдома Ауб довго сидів над цидулкою, яку надумав після себе лишити. Остаточний її варіант був такий:

«Коли я почав вивчати те, що нині зветься графітикою, це було моїм захопленням, не більше. Я сприймав її не інакше, ніж цікаву забавку, одну з інтелектуальних вправ.