Александр Бердник - Діти Безмежжя

— От я й хот$7

— Гаразд, гаразд, — заскрипів Ананій Шум. — Згодимося з вами$7

— А може, ми походимо від літаючих мавп? — вигукнув Малина.

— Дурниці!

— Не сваріться, — сказав Іван. — Це не те, про що я хотів сказати. Багато з пас$7

— Наука передбачає такий політ у майбутньому, — заявив Труба. — Треба лиш розкрити суть гравітації.

— Але ж наші предки не знали такої суті, — усміхнувся Шум.

— Правильно, не знали, — згодився Заграва. — Реальне сучасне життя теж не дає матеріалу для таких сновидінь. Політ у літаку за відчуттями не відрізняється від поїздки в авто. А в сні — і відчуття невагомості, і плавні стрибки на сотні метрів, як на Місяці або на астероїді, наприклад, і фантастичний політ силою волі. Ні, друзі, власними враженнями всього не поясниш…

— Так звідки ж тоді подібні видіння у наших предків? — незадоволено озвався Ананій.

— Я маю на увазі жителів інших планет, — сказав Іван.

— Ха-ха-ха! — зареготав Шум. — Наш космонавт веде свій рід від зоряних пришельців!

— Не лише я, а багато людей, — заперечив Заграва. — Хіба не можна припустити, що багато тисячоліть тому на Землі були гості, як ми вже говорили. Деякий час вони жили на нашій планеті, може, навіть входили у близький зв’язок з нашими$7

— Е, ні! — похитав головою Сум. — Ось тут я повстану проти вас, Іване!

— Ого-го! — загоготів Малина. — Івана б’ють свої!

— Нічого не б’ють, — сказав Сум. — Ми шукаємо істини!

— Так чому ж ви заперечуєте? — здивувався Заграва.

— Дуже просто. Я категорично проти тієї думки, що між істотами різних планет можуть бути шлюби. Це лише у фантастів можливо.

— Так ви проти фантастики? — здивувався Заграва.

— Чому ж? — засміявся Сум. — Я люблю читати про таку любов, що долає навіть галактичні простори. Як у Єфремова. Пам’ятаєте? Мвен Мас закохується в красуню з Епсілон Тукана! Заради неї він хоче зруйнувати закони часу і простору. Здорово написано, хвилююче.

— Ви ж самі кажете, що це неможливо?

— Так то в дійсності. А то в мрії. Мрія — не фотографія дійсності, а творчість духу. Так повернемось до реальності. З точки зору науки — повторюю — шлюб між різними істотами неможливий. Зовнішні ознаки можуть збігатися. Скажімо, вертикальна постава, дві ноги й руки$7

— Я даремно розповідав про свій сон, — відповів Заграва.

— Швидко здаєтеся, — похитав головою Сум. — А я хотів розповісти ще деякі таємничі факти, схожі на ваші. Чи, може, не треба?

— Чого там не треба, — задоволено озвався Гримайло. — Розкажіть. Але я хотів дати інше тлумачення снам Заграви.

— Яке? — пожвавився хлопець.

— Ми ж недавно говорили, що ніщо не зникає. Кожна думка, кожен рух, кожне явище відбивається в навколишній природі, в частках, у речах, в електромагнітному, ядерному, гравітаційному полях, тобто в безмежному Всесвіті. І людина взаємодіє з тією живою безмежністю. На неї впливає і світло Сонця, і Місяця, і планет, і далеких зірок, і космічні промені, і погода, і настрій інших людей. Все, все має значення в житті людини. Тепер уявіть — але попереджаю, що це лише моє припущення, — уявіть, що на сусідній планеті або біля сусідньої зірки живуть розумні істоти. Вони літають між планетами, вони знають секрет антитяжіння і багато чудесних речей, до яких ми ще не додумалися. Енергія їхньої думки, творчості мчить у простір, долинає до нас. І цілком може бути, що ми несвідомо сприймаємо їхні враження. Ось чому сняться такі сни, про які ви, Іване, говорили!

— А що ж, — схвильовано заявив Заграва, — це чудова думка. Я не проти!

— Та ви не проти, я знаю, — засміявся академік. — А як інші?

— То виходить, що кожна наша думка несе матеріальний імпульс? — недовірливо запитав Носенко.

— Безумовно! — ствердив Гримайло. — В світі нема нічого нематеріального.

— І така енергія думки може спричинити або лихо, або добро? — допитувався філософ.

— Ну, а як же? — здивувався Гримайло. — Це ж ази діалектики. Руїнницька енергія не може бути творчою, аж доки її не перебореш. Але зачекайте, ми знову заскочили вбік. Колего Сум, ви хотіли щось розповісти?

— Так. Знову про пришельців. Точніше, деякі факти на користь тієї думки, що ЇЇ відстоює Іван.

— Дозвольте мені, — вихопилось у Тані Райдуги. Вона схвильовано і винувато позирнула на біолога. — Пробачте, що я перебиваю, боюсь забути!

— Говоріть, говоріть. Кажуть, що ви астробіолог, цікаво, що ви там придумали.

— Нічого я не придумала. Ця думка виникла давно, але ми часто в студентських суперечках обговорювали її. Вже давно помічено, що існуюча гіпотеза походження людини не збігається з реальними$7