Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

Ми піднялися сходами палацу поміж чорних колон, пройшли крізь чорний мармуровий портик і ввійшли до оселі Аїда. Підлога холу була викладена бронзовими плитами, які, здавалося, мінилися й закипали у світлі смолоскипів. Стелі не було — лише склепіння печери високо над головою. Я здогадався, що тут, унизу, вони ніколи не турбуються через дощ.

По обидва боки від дверей стояли скелети у військовій уніформі. На одних були обладунки, на других — британські червоні мундири, треті виструнчились у камуфляжі з потертими нашивками американського війська. Озброєні вони були, відповідно, списами, мушкетами та гвинтівками М16. Ніхто із скелетів не заступив нам дорогу, але їхні порожні очниці стежили за нами, поки ми йшли холом до великих дверей на протилежному боці.

Два скелети у формі американських морських піхотинців охороняли вхід. Вони посміхалися, дивлячись на нас згори вниз, на грудях у них висіли реактивні протитанкові гранатомети.

— Можу присягнути, — пробурмотів Гровер, — що торгові агенти не наважуються турбувати Аїда.

Мій рюкзак поважчав на тонну. Причому незрозуміло чому. Я хотів навіть перевірити, чи не поклав я випадково в нього кулю для боулінгу, але момент був негодящий.

— Ну що, — спитав я, — постукаємо?

Спекотний вітер промчав коридором, і двері розчинилися. Охоронці відступили вбік.

— Гадаю, це означає entrez-vous, — сказала Аннабет.

Ізсередини зала мала такий самий вигляд, як у моєму сні, лише цього разу на троні сидів Аїд — третій бог, якого мені довелося зустріти, та перший, хто справді вразив мене своїм божественним виглядом.

Заввишки Аїд був щонайменше футів із десять, вбраний у чорний шовковий одяг, що вільно спадав широкими зборками, на голові мав золоту корону. Образ бога доповнювали біла, як в альбіноса, шкіра та чорне, як ніч, волосся до плечей. Аїд не був таким мускулястим, як Арес, але сила в ньому відчувалася. Він сидів, відкинувшись, на троні з людських кісток — гнучкий, вишуканий та небезпечний, як пантера.

Я миттю відчув, що наказувати буде він. Він знав більше за мене. Йому личило бути повелителем. Але я тут-таки наказав собі викинути ці думки з голови.

Аура Аїда діяла на мене так само, як аура Ареса. Володар мертвих нагадував фотографії Адольфа Гітлера, Наполеона або якого-небудь лідера терористів, який спрямовує на ціль бомбардувальники-самогубці. Він мав такий самий пильний погляд, такий самий гіпнотизм, ту саму злу харизму.

— А ти сміливий, якщо вже дістався сюди, сине Посейдона, — мовив він єлейним голосом. — Після тих неприємностей, яких ти мені завдав, це робить тобі честь. А може, це робить з тебе дурня?

Я відчув важкість у всьому тілі, у мене виникло бажання прилягти й подрімати біля ніг Аїда. Згорнутися клубком та заснути назавжди.

Я пересилив це бажання й наблизився. Свою промову я підготував заздалегідь.

— Дядьку та повелителю, у мене до вас два прохання.

Аїд скинув брову. Коли він випростався на троні, у складках його чорного вбрання з’явилися прозорі лики — обличчя, викривлені мукою, — ніби мантія була зіткана з полонених душ із Полів покарання, що намагалися вирватися звідти. В якійсь частині моєї хворої голови промайнула думка про те, чи не таким самим чином пошите все вбрання Аїда? Які жахливі речі мусила скоїти за своє життя людина, щоб бути вплетеною у спідню білизну Аїда…

— Лише два прохання? — перепитав Аїд. — Самовпевнене дитя. Так, ніби ти вже й без того не забрав у мене надто багато. Що ж, кажи. Навіть кумедно, що я досі не вбив тебе.

Я зробив над собою зусилля. Відбувалося саме те, чого я боявся.

Я подивився на менший трон, що стояв порожній поруч із троном Аїда. Він був вирізьблений у формі чорної золоченої квітки. Я б хотів, щоб тут була присутня цариця Персефона. Я пригадував дещо з міфів — про те, як вона вміє впливати на настрій свого чоловіка, заспокоювати його тощо. Але надворі було літо. Тож Персефона зазвичай була десь нагорі, у світі людей, разом із своєю матір’ю — богинею родючості Деметрою. Її поява, що не впливала на обернення Землі, означала зміну пір року.

Аннабет відкашлялась і тицьнула мене пальцем у спину.

— Володарю, Аїде… — почав було я. — Сер, війни між богами не повинно бути. Це буде… погано.

— Насправді погано, — додав Гровер, прагнучи допомогти мені.

— Поверніть мені жезл Зевса, — попросив я. — Будь ласка, сер. Дозвольте мені віднести його на Олімп.

— І ти насмілюєшся висувати мені такі претензії після того, що накоїв? — Очі Аїда зблиснули небезпечним вогнем.