Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Учитель Посолонь попросив поки не вихвалятися перед однолітками: «Усі, хто має це знати, — знають, а решті необов’язково. Дивні часи настають, парубче. І поки слід мовчати, бо так треба, гаразд?» Так, гаразд. І, звісно, необов’язково поки усім знати, хто він насправді — дитина світу Замерзлого Сонця чи дитина світу Білих Вурдалаків? Він і сам поки не знає. І, напевно, останнім, хто про це довідається, стане Дуж. Зрештою, хлопцю і так нелегко ведеться. А тут іще ця приголомшлива новина! Дуж міг би легко прийняти родинні зв’язки Остапа з темним світом, але не з неврами, бо…

Світ Білих Вурдалаків для майбутніх світлих безсмертних вважався найкращою і найцікавішою пригодою в навчанні. Часто-густо десятиліттями доводиться чекати на дозвіл навчатися у світі неврів майбутнім світлим. І далеко не всі отримують той дозвіл. Мистецтво перевертництва, отримання тотему — то теж один із талантів, який на відстані має розгледіти в тобі майбутній Учитель із Невридії та дозволити позначеному Перемінником навчатися цього вміння. А тут… Новачок не те що відразу відбирається на навчання до світу неврів, так він ще й кровний родич великого Учителя Мирослада. Тож Остап мовчатиме, бо його попросили. Нехай Птаха чи Посолонь усе всім розтовкмачують.

Після ранкової молитви та після сніданку в їдальню зайшов заклопотаний та трохи зажурений Вчитель Посолонь. Хоча Остап чекав на Птаху. Було обіцяно, що саме вона проводить його у світ неврів. І раптом блискавкою в голову влетіла згадка про нічне видиво. Щойно встав, зиркнув у вікно й забув, а тут — відразу все пригадалося. Птаха, його Учителька, — як полонянка у клітці, а клітка в руках Стрибога. Сутінки огортають із ніг до голови Стрибога, такі мерзенні та гидкі. Тіло чоловіка обплутане сірою павутинкою. І лишень рука, яка тримає клітку з Птахою, ще не вкрита нею.

Учитель чемно зачекав, поки закінчиться сніданок. Зробив знак рукою, щоб учні не розходилися:

— Йменням Сварожого кола вітаю вас, мої дорогі учні. Маю декілька важливих повідомлень. Сьогодні у Яровороті та у Храмі Сонця великий день. Світ Невридії гостинно відкриває двері для навчання у школі перевертництва. Довго не розмірковуватиму про важливість такого навчання і його особливості — вам це вже відомо. Лишень нагадаю наступне, щоб не виникало зайвих питань: щойно в школі Храму Сонця з’являється новий учень, як відразу ми посилаємо заявку у світ Невридії на його там навчання. Якщо, звісно, його кандидатуру Вчителі світу неврів вважатимуть достойною. І ви знаєте, що чекати можна століття, можна чекати вічність, але так і не діждатися, а може це статися і відразу. Таке вже не раз бувало у нашій практиці. Сьогодні у нас із вами саме такий день. Ба більше я вам скажу — сьогодні унікальний день. Бо вперше відразу два учні вступають на навчання до школи перевертництва, вирушають у світ Білих Вурдалаків. Це Дуж та новачок Остап.

Перешіптування між учнями припинилися, і зал на мить занімів, а потім… Потім вибухнув словами невдоволення та заперечень. Чомусь геть не дивувалися тому, що вчителі-неври вибрали Остапа. Хлопця тут усі любили за спокійну та лагідну вдачу. Він ніколи нікого не обмовляв, з радістю допомагав, знали його ще з тих часів, коли він був лишень служкою Птахи та Стриба. І на спільну думку усіх, Перемінник зовсім не змінив хлопця. Він залишався і далі собою — щирим і чесним, правдивим і добрим. У ньому, що найдивніше, геть не було надуманої пихи, яка з’являлася геть у всіх, щойно ті отримували Перемінника, і Вчителям школи Храму Сонця доводилося «виправляти» ситуацію. Так, щирість завжди подобається людям.

А от Дуж… «Чому Дуж, Учителю? Оцей недотепа!», «Це знову робота його батьків? Домовилися?», «Цей ледацюга тільки чуже місце займає у школі» і так далі — обурливо лунало з усіх боків. Учні дратувалися, бо навіть не другим, а першим (Учитель Посолонь озвучив його першим) кандидатом став старожил і цілковитий невмійко Дуж.

— Ану тихо. Ти-и-и-и-и-и-хо. Я сказав.

Посолонь гучно заплескав у долоні.

— Тихо, громадо! Вислухайте мене. Гаразд? Розповім я вам одну притчу, може, вона вас вгамує. Одного разу Учитель захотів перевірити своїх учнів. Він покликав трьох найкращих. Ну, принаймні він вважав їх найкращими. Взяв чистий аркуш паперу і на ньому зробив невеличку темну чорнильну пляму. Кожному з учнів Учитель поставив те саме запитання.

«Що ви бачите перед собою?»

Перший учень відповів: «Звісно ж, чорну пляму». Другий сказав: «Ляпка, яка за формую нагадує кулю». Третій відказав: «Очевидно, що це чорне чорнило від ручки».