Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Силувалася пригадати, що відбувалося під водою після того, як вона прошепотіла слова-закляття Чорної перлини. Тої самої, яку їй подарував Переплут. Забажала бути врятованою. І скажи, що не збулося? Правда, схоже на те, що врятували її зовсім не морські мешканці, а цілком навіть земні і, здається, люди. Напружила пам’ять. Вода, небо блакитне у високості, геть обезсилене тіло, вона от-от потоне… І раптом відчуття чиєїсь присутності… Схоже, то був цей бовдур Лед. І це він її мало не втопив. Чекай-но, друже, най вона оклигає, і ти ще пожалкуєш, що народився…

Історійка. Скільки вона була у повній відключці, тобто в такій, що навіть не думалося? Фіг з ним. Розбереться потім. Поки міркуємо над іншим. Значиться, так: є два йолопи, які її сюди (куди — поки невідомо, але це точно не світ темних) приволокли. Одного звати Полелем, іншого Ледом. І вони брати. І, судячи з розмови, ще ті шкодники. Полель? Хе, здається, Птаха про нього згадувала. Він син якихось там безсмертних із давнім родоводом чи щось типу того. А Лед? Якщо він брат Полеля, то також, виходить, ще та цяця. Але зараз не впевнена, що так воно насправді. Після пережитого в темному світі, коли її мало не перетворили на темну, та після купелю у воді ріки Забутої-Незгаданої, легко щось наплутати.

Злість на цих двох телепнів, нехай також безсмертних, що зараз витріщаються на її оголене тіло, безперервно росла і множилася. І що з того? Адже вона нічого не могла вдіяти, тіло її не слухалося. Таки халепа! І тепер уже й не знала, що ліпше: замкнена безсмертна душа в нерухомому тілі чи перебування в світі темних?

Її роздуми обірвав голос того, кого називали Ледом:

— Слухай, брате, як гадаєш, хто вона? Якого милого вешталася темним світом? Ой, а може, вона світла, котра випадково заблукала? Он варган на шиї, видиш? Темні до тої музики не вельми охочі. І не сіра вона. Щось не пригадую жодної безсмертної жінки на боці сірих, йолкі-матолкі. Хоча… Все можливо в наш непевний час.

— Ага, — обізвався власник іншого голосу. — Теж не думаю, що вона світла. Зрештою, хіба в Темний світ так легко попасти? Тим паче світлому! Ті кляті ворота через міст Калиновий чужака не впустять. Спопелять. Сам знаєш. Ніян такого наваяв, що усім безсмертним, крім темних, туди зась. А через воду плисти, щоб на темних повитріщатися, — повна дурня. Що там цікавого? До Храму не пустять, а на вулиці сіро та вогко. І не темна вона, точно. Бо у воду полізла, і ніяка зараза їй не нашкодила. Зрештою, якщо дивитися на її вік, то вона учениця. Отже, майбутня або світла, або темна, або нічийна. Пригадуєш, братіку, нам батько розповідав, що є такі безсмертні, яких однаково навчають і в світлому, і в Темному світах, а потім вони собі самостійно вибирають, до кого пристати. Або не пристати взагалі ні до кого.

— Та нє, — саркастично висловлюється Лед. — Ця дівка, очевидячки, вже свій вибір зробила. Вона не темна.

— З чого ти взяв, братіку?

— Бо не побоялася лізти в нічийну воду. Думаєш, її темні не застерігали і жахлики про ріку не розповідали? Ще й які! Слово честі, цікава дівка! Вона, швидше за все, дременула зі світу темних. І не побоялася, скажи. А їх там — тьма. Навіть наш батько не дуже охоче з ними перемовини веде. А у їхньому світі лишень один раз і був, йолкі- матолкі.

— А ти звідки знаєш, що батько у Темному світі був? Я такого від нього не чув. Заливаєш?! — наїжачився Полель.

— Нічого я не заливаю. Я підслухав, коли вони з матір’ю про це говорили. Та що він там робив, не розтовкмачив.

— О! То коли тебе заставили стайню голими руками, тобто без замовлянь, прибирати, там кізяки кінські, послід курячий… Не на тому тижні випадково то си трапило, га? А ти ще обурювався: «Несправедливо це!»

— Та тю на тебе, брате, йолкі-матолкі. А хай так. Зате я життя урізноманітнюю. Це тобі не віночки плести та на сопілці грати, — огризнувся Лед і вже більш примирливо додав: — Гаразд-гаразд! Посваритися ще встигнемо.

— Ага. За нині вже вп’яте? — сумно додав Полель.

— Зате не нудно, — випалив Лед. — То що, брате, вернемося до нашої, як ти там її назвав, цяці. Отже, вона учениця і, мабуть, проходила науку в Темному світі перед тим, як зробити вибір. Так? Так! Але темні так їй допекли, що вона вирішила втекти від них, йолкі-матолкі… І…

— Ага, дременула дівка від темних, аж забулькало, — перехопив ініціативу Полель. У голосі його ще чулося роздратування. Схоже, така манера спілкування для братів була звичною.

— А вона мені починає подобатися, брате, — Лед, напевне, усміхнувся, бо в голосі з’явилися нотки радості, і додав: — Хитрюща, зараза. Одяг у воді, очевидно, спеціально залишила. Тому що гола. І що подумають наші темні?