Генрі Олді - Обитель героїв

Ага, спрацювало. Поморщилася.

У відповідь на лівій щоці вігіли проступило невидиме досі клеймо: по-особливому перехрещені дві стилізовані літери «Т». Знак Тихого Трибуналу. Вважалося, що поєднання двох «Т» утворить спрямоване вгору вістря меча, і під ним — хрест. Символ караючої зброї та перехрестя людських доль. Барон, на жаль, нічого подібного в емблемі не вбачав, як не намагався (а намагався неодноразово). Хрест, на його погляд, виходив убогий; на перехрестя доль не тягнув. Та й верхній кутик з вістрям меча не асоціювався. Максимум — двосхилий дах будиночка, як його малюють діти.

Що вони про себе думають, ці віги? Невсипущі? Напустили туману, висмоктали з пальця безліч прихованих значень у простих двох літерах — а насправді… Спати більше треба! Якщо вірити медикусам, для здорового глузду дуже корисно.

— Радий знайомству, колего.

Короткий офіційний уклін: строго за Статутом, ні на волосинку нижче.

— Навзаєм, колего.

Сухий укорочений реверанс: точна копія поклону в дамському варіанті.

«І все-таки, чому лікторам звеліли не повідомляти про подію в Трибунал? Хотіли виграти час? З якою метою?!»

— Ви затрималися, колего. Дозвольте запитати: чому? Слід холоне, самі розумієте…

— Поділяю вашу стурбованість, колего. Але сезонні збурення в Найвищих Емпіреях завадили волхвам-локаторам відразу зафіксувати критичний викид мани. Поки картина прояснилася, поки локалізували місце…

Барон вдоволено кивнув:

— Отже, викид мани все-таки був. Та ще й критичний. Я так і думав.

— Можу вас запевнити: був. Рівень я зараз уточнюю. У кожному разі, це означає, що справа має бути у провадженні Тихого Трибуналу як злочин із застосуванням магії, що збільшує провину. Чи не проведете ви мене безпосередньо на місце події, колего? Після чого…

— Із задоволенням, колего. Щоб ви могли переконатися: крім викиду мани, тут розігралася ціла баталія із застосуванням стрілецької та холодної зброї. Я, до речі, припускаю, що магію застосували не зловмисники, а потерпілі, в рамках самооборони. Що знімає питання про «обставини, які збільшують провину». І виходить, справа належить до компетенції Всевидющого Приказу, який я маю честь представляти.

Якби Конрад не був абсолютно впевнений, що дуель призначено на вечір, він міг би подумати, що двобій уже почався. Зазвичай маги Тихого Трибуналу — тихі, сірі хлопи, слова кліщами не витягнеш. А тут просто світська левиця! Ні, нам левиці ні до чого, у нас дізнання, а не полювання…

— Ваша версія, колего, доволі цікава, — вігіла іронічно примружилася, поправляючи попелястий локон, що вибився з-під капелюшка. — Шкода лише…

Заливчаста трель співочого дрозда завадила їй закінчити фразу.

— Перепрошую, мене викликають.

Генрієтта Кукіль витягла із сумочки витончену пудреницю, прикрашену емаллю, різьбленням і насічками. У покришку пудрениці зсередини було вбудоване люстерко, куди вігіла й спрямувала погляд. Барон тактовно відійшов, скоса спостерігаючи за «колегою». Якусь хвилину Генрієтта мовчки слухала те, що було чутно їй одній, потім беззвучно заворушила губами. Пудра відразу легким струмком здійнялася в повітря, вигинаючись змією. Вігіла цокнула язиком, немов дівчисько, і пудра вляглася на місце.

Тихо клацнула покришка.

— Здається, наші відомства знайшли спільну мову, — Генрієтта обернулася до барона. — Нам з вами пропонується вести цю справу разом. Можете перевірити: прокуратор Цимбал видав письмове розпорядження.

— Ніколи не сумнівався в мудрості начальства. Дозвольте глянути на вашу пудреницю? Дякую… О, старовинна робота! Чудова річ! Де такі роблять?

— Службовий артефакт. На щастя, його можна застосовувати не лише для рапід-конексусу.

— А я, — не втримався барон, — придбав сьогодні дивовижний манікюрний набір.

Вперше дама глянула на співрозмовника з щирим інтересом.

— Він у вас із собою? Дозвольте, у свою чергу… Яка краса! Де ви його купили, якщо не секрет?

— Ну які тепер між нами секрети? В «Іридхар Чиллал».

— Але ж у них все таке дороге! — мимоволі вихопилося у вігіли.

— Краса вимагає жертв! — в голосі барона проскочили нотки самовдоволення, і Конрад подумки вилаяв себе за нестриманість. — То що ви казали про Орден Зорі? Це має відношення до справи?

— Найбезпосередніше.

Хендрик Землич, пізніше відомий як Хендрик Високосний, сказав ще замолоду: «Веселка — всього лише кривий шлях від чорного до білого!» Заяву було піддано різкій критиці живописцями, філософами й віщунами погоди, але мова не про це.