Дара Корній - Зворотний бік світів

Мальва аж здригнулася від розуміння, що коли вона не зможе нічого змінити, то ця квартира із мотлохом стане останнім нагадуванням про існування колись прекрасного світу Єдиного Бога. Але для кого? Усе гинуло.

Пан Юрій радісно метушився біля кухонного столу. Заходився їх пригощати. Певно, не часто в нього бувають гості. Мальва одразу звернула увагу на розкішний перстень на вказівному пальці лівої руки чоловіка. Вона точно його вже десь бачила. Зрештою, усе можливо. Пан Юрко любив старі речі, таку слабкість можна пробачити, особливо коли помирає світ. Тим часом господар вихвалявся чаєм. Казав, що назбирав трави в околиці, насушив і ягід, і грушок з яблуками. Смачний чай у нього. Запашний. А грубка-буржуйка — ще та помічниця, на якій і зварити можна, і зігрітися. Невибаглива. Деревом палить, інколи вугіллям. Тут неподалік, несподівано для себе, натрапив на закинутий склад з брикетами та вугіллям. Перебрався в одну кімнату жити. Так зручніше. Скільки йому треба? Аби з ранку до ночі. Що їсть? Городик невеличкий під вікнами має. Тож овочі свої є. А за м’ясом до лісу ходить. Там сильце поставить, там капкан. Та й пес йому дуже допомагає. Справжній друг. Зрештою, дикий звір частенько блукає вулицями міста чи то ліпше сказати — того, що залишилося від міста. Чоловік розповів, що його батька, як і дружини сином, немає в живих. Залишився тільки він, але то до пори до часу. Змирився зі своїм існуванням. Не треба прискорювати те, що неминуче станеться. Вони не стали розпитувати, як померли його рідні. До смертей тут звикли, бо всі ці історії дуже схожі.

Горпина навіть не знала, з чого почати розмову, як запитати пана Юрія про те, що колись повідав його батько. Вона намагалася пояснювати, добирала слова, але, певно, чоловік її не дуже добре розумів. Пан Юрій розгублено кривився. Він не міг утямити, чого від нього хоче ця стара жінка. Пес тим часом нашорошив вуха, сів і невдоволено вищирився.

Пан Юрій цикнув на нього і продовжив здивовано видивлятися на Горпину. Та щось у цій картині не давало Мальві спокою. Отже, пан Юрій мав родину і втратив її. Так? Так. А де хоч одне фото з його рідними? На стіні, чи на столі, чи бодай у серванті між горнятами. Порожньо. Чи не дивина? І раптом вона згадала сторінку з Тестаменту Чорнобога, у якій описувалися верхні боги, діти Сварога. Знову глипнула на перстень пана Юрія. Звісно, легко подумати, що це антикваріат. Як і картини на стінах, посуд на стелажах чи книжки в шкіряних палітурках… Таки вона тугодумка. Як насправді все просто… Чоловік, собака…

Горпина далі розпитувала пана Юрія. Той грав вар’ята, котрий ніц не розуміє і в очікуванні, коли непрошені гості врешті заберуться, трохи занервово крутить перстень на пальці. Зрештою Мальва не втрималася. Її ця комедія дістала:

— Як звати вашого пса, пане Юрку?

— Е, перепрошую? — здивовано покосився в бік Мальви чоловік.

— Як звати вашого пса? — спокійно повторила Мальва.

— Що? — господар нашорошився.

— Вас Юрко звати, а собаку свого ви як кличете? Кажете, що він ваш вірний друг і помічник. Невже він не має імені? — Мальва вдавано чемно посміхалася.

Пан Юрко продовжував блазнювати:

— Люба дівчинко, я ніяк не доберу, що саме вас цікавить: історія Львова чи мій пес? Даруйте, але в такий час цікавитися історією міста, якого вже майже нема, безглуздо. І пес мій вам у цьому не допоможе. Я втомлений життям чоловік. Мені потрібен спокій. До завтра я можу не дожити, а тут ви з незрозумілими допитами. Я нічого не знаю. Усі свої знання покійний батечко забрав із собою в могилу.

— А де фотографії вашого батька? Дивно, довкола повно коштовного мотлоху, а знімків найрідніших катма, — не вгавала Мальва.

— Що ви собі дозволяєте? — чоловік зірвався з місця і затрусив над головою Мальви рукою з перснем. — Я прибрав усі світлини рідних, аби не роз’ятрювати рану, яка й без того болить! Змилуйтеся, люба дівчинко! Побійтеся Бога, не тривожте душу.

— Якого? — різко запитала Мальва. Зірвалася з місця так стрімко, що її стільчик перевернувся, а горня з чаєм злетіло зі стола, дзвінко хряпнувши на долівку.

Під столом невдоволено гавкнув пес. Мальва не зважала, вона пильно дивилася в очі панові Юрію. Горпина перелякано переводила погляд з чоловіка на онуку. Вона геть нічого не розуміла.

Мальва тим часом запхала руку до кишені джинсів, витягнула амулет-люстерко і поклала його перед Юрієм. Хрестом догори.

— Шановний пане! Годі ламати комедію. Мені потрібна брама, яку відчиняє цей ключ. Скажіть, куди ви її заховали і навіщо?