Дара Корній - Зворотний бік світів

— Чудний талант, — дивувалася Мальва. — Я пробувала навіювати сірим, та марно. Вони носять спеціальні окуляри, які блокують різні навіювання. Як же ти врятувався, мій хороший?

— Мій талант — це не навіювання, а вміння керувати розумом. Так, Шепіт забрав у мене очі, але залишив серце. Я раптом відкрив для себе, що, позбувшись очей, я не позбувся здатності бачити, навіть у темряві. Звісно, я не розрізняю кольорів: мій світ тепер чорно-білий з мільйонами відтінків сірого. Я доволі легко вибрався нагору з темниці. Просто наказав охоронцеві, котрий відповідає за всі замки, відімкнути двері моєї камери, потім двері ліфта, який вивезе мене нагору. Охоронцеві, що чатував під моїми дверима, наказав їхати разом зі мною. Усе-таки я сліпий і супровід мені не зашкодить. У місті сірих якраз розпочалася комендантська година, і на вулицях було безлюдно. Тож нікого було спитати дорогу. Мій охоронець лишень показував шлях. Він довів мене до місця переходу і… Я розгубився. Брами як не було. Певно, задля безпеки сірі перенесли її в інше місце. Це було розумно з боку сірих. Утікачі знали, де розташовується стара брама, і могли привести допомогу. Мій охоронець звичайна людина, тому, звісно, не знав, де нове місце переходу. Споночіло.

Остап замовк, наче обмірковуючи, чи говорити далі. А може, добирав слова:

— І?.. — озвалася Мальва.

— Ти знаєш легенду про те, що коли помирає Оракул, то на його місце має прийти інший, новий. Якщо новий не знаходиться, то старий у муках доживатиме віку. Пригадуєш, я розповідав про свої сни, які часто справждувалися? Одні я пам’ятаю добре, другі не можу згадати, треті навмисне забув, настільки вони моторошні. Як-от сон про смерть Птахи. Я не розумів тоді, що зі мною відбувається, аж до вчорашнього дня… До чого я веду, ти зараз зрозумієш. Розпач наповнив моє серце, бо я був у пастці. Я відпустив охоронця: наказав йому йти додому та лягти спати. Він чемно все виконав. Я сів і зрозумів, який я втомлений і що кроку не зумію ступити, поки не посплю. І заснув у сірому світі. Зморений, із закривавленою пов’язкою на очах. На щастя, фантомний біль, завдяки оберегу світу неврів, не турбував мене. І мені навіявся сон. Наче я лежу посеред сірого світу сліпий, голодний, замерзлий. Лежу камінчиком посеред вигорілої сірої пустелі. Цей сон я дивлюся наче збоку. Бо добре бачу власне тіло. Лежу, скрутившись калачиком, і раптом бачу, як до мене хтось наближається. І я вже можу розібрати складки на одязі чоловіка. А за мить розумію, що це дуже-дуже старий пан, з довгим сивим волоссям, з бородою аж до пояса і з патерицею в руках. На кінці патериці горить тьмяний вогник, його світло ледь блимає і, здається, от-от згасне. І я раптом розумію, що старий також сліпий, хоч це не заважає йому вправно рухатися. Він схиляється над моїм тілом, скрушно хитає головою, говорить щось прамовою. Я чую тільки окремі слова: Біловоддя, Призначення, Вічність… і прокидаюся. Замерзлий і нещасний, так само в сірому світі. І раптом розумію, що наді мною хтось таки стоїть.

«Йменням Сварожого кола вітаю тебе!» — звучить старечий голос. Я піднімаю голову і бачу перед собою старого зі сну. «Я — Оракул, — продовжує старий. — І я тут заради тебе. Настав мій час передати обраному патерицю Оракула та дзеркало переходу і рушити в далеку дорогу, де на мене чекає моя люба дружина. Я наробив багато помилок у своєму довгому житті. І прощення за них не буде. Тобі ж хочу побажати залишатися таким, яким ти є. Справжнім. Завжди слухайся серця та керуйся правдою, і не важить, темному чи світлому боку це піде на користь. Вічного нічого немає. Кожне пророцтво, мовлене тобою, — це зморшка на твоєму обличчі. Та сліпому відлюднику навряд чи знадобиться гарна зовнішність. Дякую тобі, що дозволяєш мені піти, що врешті відпускаєш мене. Учора до мене прийшов твій дідусь Мирослад. Я давно нікому не відчиняю дверей, у мене не залишилося ані сил, ані бажання пророкувати чи давати поради, бо я доживаю. Але твій дідусь був дуже наполегливим. Світ Загублених та двері мого обійстя його впустили. Відчай серця — то найліпший ключ від усіх замків. Мирослад тебе дуже любить, хлопче. Він упевнений, що ти особливий, і не помиляється. Мирослад прийшов до мене отримати пророцтво щодо твого майбутнього і… Я торкнувся його руки та побачив сірого чоловіка і тебе. Сірий — твій батько. Сірий, котрий прагне знищити всі світи. А ти той, хто має посісти моє місце і знає, як зупинити сірих. Тому я тут. Щоб повернути тобі віру. Віднині ти — Оракул. Віднині ти той, хто знає все… тобто майже все. Патериця заведе тебе до Біловоддя, ти торкнешся білого каменя і все зрозумієш. Це дозволено робити тільки Оракулам».