Дара Корній - Зворотний бік світів

— Авжеж, — сумно мовила Мальва. — І щоб зрозуміти це, він вирішив знищити Всесвіт.

— Це зробили сірі, використовуючи твого батька. Насправді не все так просто. Храм Чорнобога надто захищений, щоб упасти від банального, навіть смертельного заклинання та якогось там еліксиру за рецептом Ягілки. Це лишень поштовх, причини в іншому. Сірі дуже довго і наполегливо роз’їдали світи зсередини. Це сталося не за один день. Байдужість завжди породжує сірість, байдужою біомасою легко маніпулювати. Сірі очолили уряди у світах. Ніколи не виходячи на перші ролі, вони, проте, вдало направляли і нашіптували, маніпулювали і наказували. Легко сплутати світло із сірістю, бо сірість обіцяє тобі вічний спокій та лад, хоч і без розвитку та права на помилку. І коли ти геть утомлюєшся від боротьби, це здається тобі порятунком. Мережа сект, ловців душ по всіх світах. Гра на струнах унікальності. Коли тобі кажуть, що ти не такий, як усі, то розумієш — це правда, бо двох однакових людей дійсно немає. А коли тобі кажуть, що ти кращий, ніж інші… Це вже не унікальність, це розбещення. І йде це від сірості, від бажання плісняви надкусити твоє серце. І ти обираєш: приймати чи відкинути. Біда і темних, і світлих у тому, що вони недооцінили наполегливої та копіткої праці сірих у засмічуванні умів та в засіюванні спор плісняви в голови тих, хто сумнівається. Так, і світлі, і темні боронили світи, ведучи боротьбу між собою, але вони надто багато переклали на плечі людей. Сірі ж активно й наполегливо втручалися. Ми й незчулися, як Храм Чорнобога, зовні такий потужний, зсередини роз’їла пліснява. Саме вчасно для сірих з’явився Стрибог із темною ненавистю, ревністю та злобою в серці. Навіть старого Оракула сірі використали, гарно обплівши його серце терням вищості, безсмертя та страхом перед вічністю. І коли дві третіх світів уразив вірус сірості, Усесвіт завмер в очікуванні — що далі… Сірі зруйнували Храм, і те, що мало його втримати та захистити, почало безсило гинути в павутині сірого нічого.

Нелюбов породжує сірість. Абсолютна відсутність любові — це сутінь. Отакий у мене батько, Мальво. Шепіт нікого ніколи ні за що не мав. Колись давно він закохався в красуню Дзеванну, матінку Дужа. О, ти добре його пам’ятаєш. Найстарший і найбезталанніший безсмертний у Яровороті. Дзеванна ж кохала мого діда, Мирослада, і вважала, що моя бабуся відібрала його в неї. Це довго розповідати, а якщо коротко, вона примусила сина вбити матір. Він не розумів, що коїть. Думав, що дає мамі еліксир правди. А то була вода зі світу мертвих. Оце безталання Дужа — то якраз плата Дзеванни за Мертву воду. І Шепіт після того геть схибився… Він вирішив, що то його всі зрадили і йому всі винні. Переконав себе, що Невра насправді не отруєна, просто не витримала випробування «еліксиром правди», оскільки зрада та облуда текли її жилами. Ось так. А Дзеванну він тепер використовує, і коли все закінчиться — всі світи загинуть, — то забере її до себе. Він мені сам сказав. Навіть хизувався цим. А поки… Вона його розвідник у Яровороті та у світі Білих Вурдалаків.

Шепіт міг мене легко вбити одним зі своїх проклять, бо сили мої були зв’язані. Та він отримував садистське задоволення від того, що я стікаю кров’ю. Так, смерть — це надто просте покарання для того, хто не підкорився його волі. Він так вирішив. Він мене осліпив і спокійно пішов вечеряти, обдумуючи, що відрізати мені назавтра: вуха, язик, ніс, пальці на руках чи ногах. Звісно ж, людське тіло складається з багатьох частин. Простір для вигадування безконечний. І я зрозумів, що треба втікати. Мені навіть охорони великої не приставили. Куди сліпець дінеться? А якщо таке диво станеться, то чи далеко забіжить? А бачиш, таки забіг… Світ Невридії мене багато чого навчив. Моя бабуся Невра мала особливий талант від народження, який передався і мені. Я про це вже згадував, коли пояснював, як зв’язав волю охоронцеві хмародера. Я не вмію перетворюватися ані на тигра, ані на собаку, ані на вовка, як то здебільшого вміють неври. Зрештою, якби і міг, то в сірому світі це навряд чи допомогло. Мене б одразу ліквідували. Але я маю інший талант. Я легко вмію залазити в голову будь-якої живої істоти і керувати її волею. Сидячи ось тут, з тобою, та бачачи птаха в польоті, я запросто міг би стати його очима та волею. Колись я запитав свого діда, чи можу я свій талант використовувати на людях. Він затнувся, не сподівався, звісно, що я про таке питатиму. Але відповів так: «Цього робити не можна. Поневолювати людину — це навіть не гріх, а злочин. Утім, коли ти в безвиході, то доведеться».