Дара Корній - Зворотний бік світів

Доволі швидко вони домчали до найвищої будівлі міста. Чоловіки не зводили з Мальви очей, міцно тримаючи її попід руки. Дівчина намагалася зчитати їхні думки чи принаймні побачити їх у вигляді сніжинок. Конвоїри явно були смертними, а з ними завжди це виходило. Тільки не цього разу. Порожньо. Не достукатися. Лишень згодом вона зрозуміє, що справа в окулярах, які носять усі смертні мешканці сірого міста. І немає значення, де і ким ти працюєш. Окуляри захищали від стороннього втручання.

Зайшли досередини хмародера. Стіни тут були прозорими. Охоронця, очевидно, попередили про їхній прихід. Він мовчки натискав на кнопки на своєму моніторі, не ставлячи жодних запитань. Автоматично розчинилися вхідні двері, потім — двері ліфта. Зайшли в білосніжний ліфт. Не було ані кнопок, ані дзеркала, жодних картинок чи бодай якихось знаків на стінах. Двері автоматично зачинилися. Жодних лампочок у кабінці ліфта, але темно не було. Стіни, мабуть, були зроблені з матеріалу, який у темряві світився. Ліфт легко і безшумно помчав їх… не вгору, а вниз…

Довгий вузький коридор світився неяскравим м’яким світлом та був, очевидно, оббитий таким самим матеріалом, з якого зроблено ліфт. По обидва боки коридору щирилися двері. Один з охоронців відчинив ті, на яких стояв номер десять. Жестом він попросив Мальву зайти. Вона вкотре попробувала застосувати проти конвоїрів силу темних заклинань і вкотре зрозуміла, що будь-яка магія тут просто не діє. Чортихнулася про себе і чемно увійшла до кімнати. Нічого-нічого, вона поки не воюватиме. Завтра-післязавтра з’явиться батько та забере її з цього чистого сірого раю.

Батько не з’явився ані завтра, ані за тиждень. Зате почалося таке… У неї відібрали все: мушлю, брудний одяг, навіть волосся.

Мальва боронилася. Та щось зв’язувало її безсмертні сили, і вона могла тільки зухвало думати-говорити. Опір її швидко зупинили. Бо на кожну силу знайдеться більша сила.

Її спочатку вмовляли начепити сірі окуляри. Адже так заведено в тутешнім краї, такий звичай. Мальва сказала, що вона плювати хотіла на їхні звичаї і взагалі вона тут ненадовго. І готова хоч уже забратися із сірого раю куди подалі. Згідна була навіть на Темний світ. Її відповідь лишень розлютила. І сірі, які тут усім заправляли, вирішили їй помститися та начепити на очі спеціальні біолінзи. Щойно вони торкалися сітківки, як ставали з оком одним цілим. Тому позбутися їх неможливо, хіба що виколупати разом з оком. Такі лінзи в сірому світі носили одиниці. Це був пробний варіант, і поки його в широкий вжиток не запроваджували. Але й це виявилося безглуздою затією. Тому що начепити на Мальву лінзи можна було тільки силоміць. І сірі таки пішли на це. Зв’язавши їй руки, затиснувши голову, вони намагалися вживити Мальві в очі лінзи. Вона готова була вирвати їх разом з очима. У них світ перетворився на сіру мішанину. Довкола сіра безвихідь, сірий світ та сірі люди. Та найстрашнішим було те, що споглядання через біолінзи паралізувало її волю. У голові з’являлися картинки чудового життя в сірому світі, де всі рівні, де немає ані голоду, ані вбивств, ані інших лих. Де не потрібно боротися за виживання, бо старший сірий брат уже давно за тебе все вирішив. І твоє завдання — це просто сіро та буденно жити.

Та сталося диво. Мальва не виколупувала собі очі абощо. Лінзи самі по собі випали. Відбулося фізичне відторгнення. Організм Мальви не приймав жодного втручання. Цей випадок збентежив уми винахідників світу Досконалих. Адже не виключено, що схожі випадки траплятимуться і з іншими. Тому дослідження та вдосконалення біолінз треба продовжувати. Запроваджувати серійне виробництво поки зарано.

Мучилися охоронці з нею щоразу. Уже й не відали, чого від дивної гості чекати. Звісно, могла поводитися і спокійніше, але такого задоволення вона сірим не подарує. Четверо на одну тендітну худющу малу — круте видовисько. Силою вони її стригли, силою забирали мушлю, силою заштовхували до ванної… А після в кімнаті на неї чекав новий одяг: сірі штани, сіра теніска, сірі кроси, звичайні, не літаючі.

Мальвина камера-кімната була невеличкою. Лишень п’ять квадратних метрів. Де поміщалися ліжко, стіл, стелаж із книжками, стілець, шафа для одягу. Поряд — ванна кімната з душовою кабінкою. І жодного натяку на вікно. Звісно, які вікна під землею? Стіни кімнати та ванної були пофарбовані в однотонний темно-сірий колір, який Мальві вже не просто не подобався. Він її бісив. Єдиним біль-менш приємним предметом інтер’єру була світло-кремова люстра, яка вмикалася звичайним вимикачем, а не централізовано, як усе в цьому світі. Хоч якась демократичність. Вхідні сірі двері зсередини не мали ручки. Увійти можна, але вийти зась. За ними незмінно стовбичив охоронець. Вона його відчувала. Охоронець приносив їжу, мовчки ставив її перед Мальвою і мовчки виходив. Ані доброго дня, ані смачного. Усі її намагання розговорити чоловіка розбивалися об крижану байдужість. Силою мірятися з ним не мало сенсу. Мальва знала, що неподалік чатує з десяток добре вишколених та підготовлених вояків. І якби навіть припустити, що фізично Мальва їх переможе, то марно. Тому що вибратися звідси без отого чувака, котрий сидить нагорі і тисне на кнопки пульта, нереально. У будинку немає сходів, тільки ліфт без кнопок.