Дара Корній - Зворотний бік світів

Дуж криво посміхався, дивлячись на Остапа очима, повними ненависті та люті. Злоба затопила серце Дужа, виїдаючи його безсмертну душу.

Дуж мовчав. Він розумів, що вовк будь-якої миті готовий накинутися на нього і перегризти горлянку. Можливо, Дуж його і переможе, але чи варто бавитися з долею? Та ще щось ховалося за тою мовчанкою. Остап напружив свої інстинкти та відчув, як до них наближається з десяток андрофагів. Попереду рухалися трійко найсильніших, вони були зовсім поруч, біля лісового озера. Їх від Остапа та Дужа відділяла смужка верболозу. А за кілька хвилин й інші наспіють. Сіроманці вже наситилися, і треба було докласти зусиль, аби змусити їх знову шматувати плоть.

Остап не мав часу для роздумів. Поки вовк пильнував Дужа, котрий мовчки шкірився та чекав підмогу, Остап зосередився на двох із трьох андрофагів, котрі наближалися.

Щось дивне почало відбуватися з анрофагами. Двоє із трьох раптом панічно кинули зброю та метнулися в озеро. Андрофаги не вміли плавати, тож… Мить — і вони були мертві.

Остап пообіцяв Учителю Миросладу, що не стане використовувати свій талант на людях, не підкорюватиме їхню волю собі. Але Остап добре пам’ятав й інші слова Учителя: «Коли бачиш, що ворог збирається завдати тобі смертельного удару, не думай про нього як про друга і не чекай, що він передумає. Бий першим!» І Остап ударив.

Остапу не потрібно було мати перед очима реальну картинку з утоплениками. Він бачив їхніми очима, відчував, як їхнє серце перестає битися, а вода затоплює легені, витісняючи повітря…

Підняв очі на Дужа. Остап читав його думки. А тим часом третій андрофаг, котрого Остап навмисно не чіпав, кинувся бігти в протилежний бік, голосно та перелякано лементуючи. Той крик почули ті, хто йшов на допомогу Повелителю. І зупинилися. Переляканий андрофаг передав їм, що Остап, найпевніше, також бог, бо вовки його слухаються, вода скоряється і навіть брати по крові готові за нього життя віддати.

— І що далі? — Остап сердито дивився на Дужа. Було гидко від розуміння, що його щойно змусили вбити людей. Дуж опустив очі в землю. — Скількох ти андрофагів щойно вкатрупив, Дуже? Га? Їхня смерть на твоїх руках. Чи ти думав, що зможеш принести мене в жертву своєму страшному богові та повісити собі на пояс мій череп, а потім винищити всіх неврів та заселити світ Невридії андрофагами? Мені гидко на тебе дивитися. Як ти можеш? Ти ж один з нас. Ти ж довго був яроворотцем. Чому світло Яровороту так швидко покинуло твою душу? Чи ти собі гадаєш, що врешті віднайшов справжнє призначення і готовий перетворитися на батька нового народу? Думаєш, що ти особливий? Ні. Особлива твоя мати. Розумієш? Це Дзеванна населила світ неврів андрофагами. І зробила це заради помсти. Щоб помститися чоловіку, котрий покохав іншу. Як тобі така правда?

Дуж підняв на Остапа очі. Металевий блиск і ненависть палали в них недобрим вогнем. Здивуванням там і не пахло. Дуж про це знав… Знав… І, очевидно, що від матері.

— Ти знав правду? — Остап розчаровано та співчутливо дивився на Дужа. — От сімейка — так сімейка! Що ж, я не читатиму тобі моралі. Розбирайтеся у своїх сімейних справах самі. І я тебе не вбиватиму. Поки живи. Але попереджаю: ще один вибрик — і наступним в озері чи в болоті потонеш ти. У твою пустопорожню голову я легко влізу… Неврів не ображати! Чув?

Дуж ствердно закивав. Уся його пиха, зарозумілість, лють та ненависть кудись поділися. Перед Остапом стояв той самий Дуж з Яровороту, безпорадний та безталанний.

До кінця ініціації андрофагів у лісі Остап не зустрічав. Навіть ненароком. Вони наче відчували, якими дорогами чи стежками він ходитиме, і навіть слідів не залишали. Та про всяк випадок хлопець тримав біля себе сіроманця. Дужу він не довіряв.

За три місяці Остап повернувся до Милограда задоволений і щасливий. Він добре пройшов перший етап ініціації і був готовий до наступного переходу. Остап розповів Миросладу про зустріч з Дужем. Попередив, що відтепер неври мають бути дуже обережними. Адже Остап зазирнув у голову чоловіка і таке там побачив… Дуж ненавидить усіх безсмертних за їхні таланти та за свою приреченість на андрофагівське животіння. Він цю дорогу не вибирав, то матінка Дзеванна йому її вибрала.

Наступним етапом ініціації було сидіння в холодній воді. Для Остапа це перетворилося на легку забаву. Його голого вранці привели до давнього джерела. За легендою, саме тут до схід сонця батько Род, миючи ноги, прийняв рішення зі складки на своїй ступні створити першу людину. І щойно перший промінь торкнувся води, як зродився перший невр. Дитя з вигляду було кволе та слабке. Жалісно плакало, тягнучи руки до води. І тоді батько Род опустив немовля в джерело. Та залишив його під пильним оком променів сонця аж до вечора. Маля стишилося та заусміхалося. Щойно останній промінчик сонця згас, воно само встало з джерела, живе, здорове та бадьоре. Тож від того часу кожний чоловік з великого і славного роду неврів повинен пройти тою ж дорогою, що й перший невр.