Дара Корній - Зворотний бік світів

Мальва ствердно кивнула.

— Мертва вода буває різною. Та, що витікає з джерела Чорнобогового, геть інша. Тобі вона зовсім не шкодить. Від неї тобі нічого не буде, бо у твоїх жилах тече темна кров. Ти від тої води не помреш. Але якщо смертний скуштує хоч краплю води з Чорнобогового джерела чи тваринка або рослинка нею вмиються, то загинуть одразу, якщо, звісно, не скропити їх живою водою. Тому й вважають воду з Чорнобогового джерела Мертвою.

— Отже, це вона вбила все живе, що колись мешкало в річці, яка протікає Темним світом? Але чому тоді ця вода, тобто вода з вашої Мертвої річки, може вбити темного, якщо Чорнобогова Мертва вода йому не шкодить?

— Якщо моєї Мертвої води не пити, то ніц тобі не станеться. Ти ж сама щойно пересвідчилася. А щодо води з Чорнобогового джерела, то… Це дуже довга історія, дівчино. Світ Відтіні не завжди був Темним світом. Колись у ньому мешкали доволі симпатичні та приємні створіння. І жодного темного, уявляєш? І джерела Чорнобогового там не було. До речі, досі, за старим звичаєм, Мертву річку у світі Відтіні називають Забутою-Незгаданою. Я так розумію, тобі про це ніхто не розповідав?

Мальва заперечливо закивала.

— І це нормально, бо це не зовсім та історія, якою можна хвалитися. Якщо захочеш, то я тобі розповім її. Історію загибелі світу Русалій. Але не зараз. Гаразд? Ти ж тут не лишень для того, щоб запитувати та слухати історії, правда? — Ягілка привітно всміхалася.

Мальва кивнула. Вона справді тут не для цього. Пес заклично гавкнув. Мальва перевела очі на собаку. І від подиву їй ледве не відібрало дар мови. Пес, який зовнішньо дуже був схожий на вовка, мав крила. Вона спочатку їх не зауважила, бо вони були прозорими і складеними, а зараз тріпотіли над його спиною вітрилами.

— Ого! Який красень! Крилатий собацюрка! — Мальва від захвату заплескала в долоні, наче маленя. Їй не здавалося, пес і справді до неї доброзичливо посміхався.

— Що ого? — Ягілка здивовано звела вгору брови. — Я ж тобі казала — це Симаргл. Крилатий пес. Невже Тестаменту не читала?

Тут Мальва враз згадала і Тестамент, і малюнок з тієї книжки, де був зображений собака з крилами. На малюнку він стояв поруч Числобога.

— А можна його погладити? — Мальва запитала швидше для годиться, бо відразу ж підійшла до собаки та погладила того по голові.

Симаргл не опирався, тільки крила на його спині гучніше зашелестіли.

— А що він тут робить? Він з вами живе, так? А чому тоді в Тестаменті він поруч із Числобогом намальований? А може, і Числобог тут живе? Він ваш чоловік, так?

— Числобог тут не живе, і він не мій чоловік, — роздратовано відповідала Ягілка. — Чому ти цього своїх Учителів не запитувала, га? І Симаргл тут не живе. Я ж тобі сказала. Він спостерігає.

— За чим спостерігає? — не вгавала Мальва, чухаючи собаку за вухом. Тому це дуже подобалося, він задоволено закрутив хвостом.

— Не за чим, а за ким? Цього разу, очевидно, за тобою. Зрештою, Симаргла запитай, — не приховуючи роздратування вела далі Ягілка.

— А він відповість? Він і говорити вміє? Ну, Симаргле, друже, скажи, що ти тут робиш? — Мальва зазирнула собаці в очі, той відвернувся. — Не хочеш говорити? Чому?

— Дівчино, агов! Він — собака. Він говорити не вміє. Відчепися від пса.

Мальва стенула плечима і погладила собаку ще раз. Раптом її рука на спині Симаргла намацала щось кругле та тверде. То був банальний кліщ, який учепився в бідолашного песика та спивав з нього кров.

— Ну, що ще? — Ягілці вривався терпець.

— У нього кліщ, допоможіть витягнути. То така зараза, що не приведи господи…

Ягілка у відповідь навіть не ворухнулася, закотивши очі.

— Він його не з’їсть. Симаргл дасть тому раду. А нам з тобою час. Чуєш?

Мальва махнула на Ягілку рукою, узялася за поділ своєї потріпаної сорочки, витягнула з неї нитку, закрутила петельку навколо того місця, де сидів кліщ, якомога ближче до шкіри собаки, а потім різко потягнула.

— Готово! — радісно заплескала в долоні. Поділ її спідниці ще був трохи мокрий від стояння в Мертвій річці. Мальва, не роздумуючи, увірвала кусень мокрої тканини і протерла ним місце укусу. Рана загоїлася.

— Усьо. Мій хороший, красунчик-сіроманчик, — погладила собаку по спині. Той із вдячністю лизнув Мальві руку, замахав щасливо хвостом і побіг поміж травами, весело тріпочучи прозорими крилами.

— Телячі ніжності, — невдоволено промовила Ягілка. — Тепер, я гадаю, ми можемо врешті рухатися? Зараз ми з тобою трішки помандруємо. Заплющ очі.