Генри Олди - Шмагія

Кожен язичок – клиночок борідки Фортуната Цвяха, розділений надвоє сивим пасмом.

Розгойдуючись аспідом перед атакою, циркачка вивчала мисливця: пильно, хижо, оцінюючи. Дрож пробрав Мускулюса, перетворюючи кості на ламкий сухостій. Здогад перетворився на впевненість. У німбусі була вже не крихітка Зізі. Точніше, не тільки – Зізі. З очниць маленької гутаперчинки на мучителя-цвяха дивився деманій.

Долекрут.

– Так, добре… давай, давай…

Блукаючи лісом, стежачи нишком за дурнуватим фарсом, демон не витримав. Повернувся в ерзац-минуле, бажаючи самостійно переграти сцену наново. Виправити ключову помилку. Убити найголовнішого іншого. Його смерть – сила й неприборканість деманія. Можливість вільного переміщення між геєною та поверхнею земного диска. Звільнитися, зробити вихованцеві добре назавжди.

На віки вічні!

Для Долекрута не мало значення, що в клітку можна ввійти, але не можна вийти. Дурниця! Для демона опанувати чуже тіло, зробити людину одержимою – властивість вроджена. Надовго ліліпутки не вистачить, термін одержимості короткий, але багато часу й не знадобиться. За мить проклята клітка впаде, знесена ударом дивного. Так було тоді. Виходить, так буде й зараз. Деманій потрапить у пастку, деманій звільниться. Деманій уб’є. Уб’є правильну здобич, не витрачаючи сили на зайві дії.

Усе буде добре. Усе буде просто чудово.

Більше не потрібно боятися синьої суки…

Малефік бачив, як напружилися плечі Фортуната Цвяха, коли венатор відчув наближення злощасного тремору мани. Вигляд старця загрожував змінами: дитина? Зрілий чоловік? Кволий старий на смертному одрі?! Невидимі руки тасували колоду карт, готуючись до здачі. Нічого, встигнемо. На щастя, кашель барився.

Фортунат нашвидку перевірив міцність клітки.

Задоволено кивнув.

«Витримає. Попалася, крихітка. Молодець пан Андреа. Геніально! Тепер – сповити деманія „крицею-мереживом“, провести стандартну процедуру екзорцизму… Ліліпутку – під опіку Меліс. Нехай приводить до тями. А ми…

А я – я! Я!!! Нарешті візьмуся до нашого наймилішого Долекрута. Для початку: базові відповідності з „батьком“, вдача, зчеплення…»

Проникнути в розум мага вищої кваліфікації – вміння за межами нинішніх здібностей чаклуна. Але й без Високої Науки малефік не сумнівався в намірах Цвяха, ніби чув його думки.

«Знищувати демона? Ха! Тричі ха! Не для того ловили! Я дав присягу. І ось у моїх руках – реальна можливість вилікувати Яноша від зламу. А там – чим Нижня Мама не жартує?! Гляди, й зробимо із хлопця найбільшого, екстраординарного мага! Матіасе, друже дитинства, чому ти не бачиш мене в годину тріумфу?!»

Андреа був готовий до подібного розвитку подій. Жевріла, звичайно, квола надія…

Шкода.

– Захоплення здійснено, всім дякую, – з навмисне театральним пафосом уклонився венатор обом шмагам. – Демона приборкано. Прошу вас відійти. Мені потрібно сповити цю гидоту перед екзорцизмом…

У Мускулюса залишався в запасі останній засіб.

У порівнянні з яким навіжені плани здавалося найрозважливішими.

Виходити на в’язок із наставником Просперо? Пояснювати, в чому справа, просити допомоги? Та ще й таким дивним способом… Ні. На це нема часу. І раніше не було: бойовий маг трону не з довірливих простаків. У звичайній ситуації Кольраун почав би детально розпитувати, перевіряти… А майстрові Фортунату будь-які пояснення – повз вуха. Мисливець просто не повірить, поки не побачить на власні очі.

Виходить, повинен побачити. Тут і зараз.

Жестом, що нагадував рух циркачки за мить до одержимості, чаклун підняв руки. Відкрив внутрішні заслінки та шлюзи, ламаючи греблі, вивільняючи снігову лавину мани з м’язів сідниць, спини, плечей… І коли крижана суміш, вируючи, заповнила його по вінця, Мускулюс черевним виттям видихнув заповітне джерело-слово.

Відкрив особистий канал інстант-виклику Просперо Кольрауна.

Сила була потрібна аж ніяк не для відкриття персональної лінії зв’язку. О, ні! Накопичену силу, ладну вражати, чаклун ще мить утримував у собі, даючи бойовому магові можливість безпомилково визначити: хто саме намагається з ним зв’язатися. А потім поміж брів розплющив «вороняче баньши», викидаючи у відкритий коридор зурочення, пристріт, бліду неміч і «чорний день». Повний спектр шкідливого волхвування: та сама міць, рівень, склад і структура, що й п’ять років тому, на Диких Ловах.

У дрібних, ювелірних деталях.

Подоба не є копіювання, але зараз Андреа був скрупульозно точний.