Микола Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

Хранитель підійшов ближче до пентаграми і почав читати заклинання. Нік ніколи раніше не чув таких заклинань. Зазвичай вони складалися з одного або декількох слів, вимовлялися чітко. Навіть якщо треба було вимовляти кілька заклинань, то між ними робилася пауза, ніби розділяючи їх. Цього разу Хранитель вимовляв одне за одним слова довгого заклинання. Не зупиняючись, не роблячи паузи, а тільки прискорюючись та вкладаючи все більше й більше сили. Незабаром вже громом розносилися по палаті слова мага. У цей час з тілом творилося незвичне. Воно ніби намагалося відірватися від підлоги та злетіти, але щось не давало йому це зробити. Дві сили рвали тіло. Одна тягла вгору, інша — вниз. Тіло вигнулося дугою і здавалося, що ось-ось зламається, розвалиться на дві частини. Голос Хранителя ставав все сильніше й сильніше. Ніку стало страшно. Було відчуття чогось неймовірно великого, сильного, стародавнього. І тут воно сталося. З тіла вийшло щось та зависло над ним. Тіло Некроманта сіпнулося останній раз і впало на підлогу. Голос Хранителя обірвався й настала неймовірна тиша. Тіло так і лежало на підлозі, а на невеликій відстані над ним висіла чорна зірка.

— Цього я й боявся, — стомлено сказав Хранитель і сів просто на підлогу.

— Що це? — запитав Атавхаї, вражений побаченим.

— Ну, ти сам бачиш. Чорна зірка.

— Ну зірка, і що? Ти можеш нормально пояснити.

— Ти щось чув про війну «Чорної зірки»?

— Так, небагато. Але це було дуже давно. Ніхто вже нічого й не пам’ятає.

— Так, це було більше п’ятисот років тому. На Франі з’явився напівбог, який міг давати людям ось такі чорні зірки. Це не так просто. Це був страшний ритуал, обов’язково з людськими жертвами. Людина, яка отримувала від Господаря чорну зірку, ставала його рабом. Але не простим. Він отримував силу і якості. Якості тих людей, яких приносили в жертву при ритуалі. Тому жертв обирали дуже ретельно. Так ось, володар Чорної Зірки не тільки отримував все краще від жертви, але і його якості посилювалися багаторазово. А це зазвичай були гординя, жадібність, сила, помста, жорстокість. Таким чином Господар створив загін вірних рабів, які, завдяки посиленим якостям власним та жертв, стали вождями, королями, імператорами й зібрали для Господаря величезні армії. Ось ці армії і прийшли підкорювати Тротс та сусідні держави. Була кривава війна. Загинули мільйони людей. І тільки завдяки древнім магам, древнім народам і невеликому втручанню Богів вдалося перемогти у цій війні. Але дуже страшною ціною. Напівбог був убитий. Ну як убитий… Змогли знищити тільки його тілесну оболонку, а його самого забрали Боги і мали вбити. Ну, суть не в цьому. Господар точно так само, як і простих людей, наділяв Чорної Зіркою і магів. І виходили дуже сильні маги. Причому в якості жертв для ритуалу вибиралися інші маги. Тоді маг-володар Чорної Зірки отримував магічні таланти своїх жертв. Ніби забирав собі їх Зерна. Так з простих середніх магів створювалися видатні маги, які мали таланти у багатьох видах магії. Коли ви мені розповіли про цього Некроманта і про те, що у нього з’явилися здібності, яких не було раніше, я й згадав про Чорну Зірку. І ось ви самі бачите. Найстрашніше підтвердилося.

— Але ж цього напівбога, який був Господарем, вбили Боги, як ти сам сказав, — запитав Атавхаї. — Як у Вілі Аррато могла з’явитися ця Зірка?

— Цього я не знаю. Але боюся, що якщо в одного вона з’явилася, то може з’явитися або вже з’явилася і в інших. А це, повірте, проблема страшніша за можливий напад Темних. Так що у нас з вами з’явилася нова загадка, яку треба вирішити якомога швидше.

— Багукхане, але може все не так страшно? Може, цей Вілі знайшов десь записи з ритуалом і зміг його провести? З ним ми ж впоралися.

— Я не чув, щоб простий смертний міг провести цей ритуал. Адже хтось йому дав можливість викликати бойового демона. І кудись повинен був привести портал, через який він збирався втекти.

— Вмієш ти заспокоїти, — огризнувся Атавхаї. — Будемо тепер ще й цю проблему вирішувати. Але…

Він не встиг договорити, як в палату увірвалася зла Магістр Целмаліт. Вона побачила на підлозі тліючу пентаграму з тілом Некроманта і вже хотіла кричати на них, але Хранитель її випередив.

— Все, все, Целмаліт. Ми закінчили. Можеш надсилати своїх, щоб прибрали.

— Я так цього не залишу. Я завтра все розповім директору Хегану! — І подивившись на Ніка та Атавхаї, розсердилася ще більше. — І навіщо я вмирала, рятуючи вас двох? На вас уже й лиця немає. Негайно випили ліки і спати! Мені ще завтра цілий день над вами працювати.