Тарас Микитчак - Джмеленя та Канікульне озеро

— Тиціане, а он і твої пташки, — Дзвінка показала на зарості верболозу, звідки вилетіла пара качок.

— О-о-о, так! Вони дуже люті! Готові будь-кого задзьобати за своє знищене гніздо!

Тим часом мер доводив камері, що ця територія непридатна для відпочинку. Він схилився до об’єктива та кричав туди, від чого на лінзі з’явилися крапельки слини.

— Тут немає нічого! Тут брудна вода! Жодна пташка навколо не виживає! Тут літають хіба мухи! Великі брудні мухи.

Раптом на мера з усього льоту напало двійко качок. Одна дзьобала ззаду його штани, а інша осідлала шию, люто луплячи крилами по вухах і скубучи залишки волосся на голові.

Оператор аж скрикнув від задоволення: такого розкішного сюжету він ще в житті не знімав. Мер махав руками, стрибав, вигинався, намагався скинути розгніваних птахів. Його секретарка тим часом доводила телеведучій, що оператор мусить вимкнути камеру і не знімати качиний напад на мера.

Триндикало затулив очі руками та зробив крок. А позаяк він стояв на самому краєчку помосту, то й полетів сторчма в озеро. Вода легко пропустила його худе тіло й зімкнулася над лисиною. Качки покружляли над місцем падіння своєї жертви, переможно крякнули й полетіли геть.

Усі напружено дивилися з берега на поверхню озера, по якій колами ходили хвильки. Нарешті з води вирвалася лиса голова, крикнувши «Я плавати не вмію!», і зникла знову.

Натовп ринувся на допомогу. Навперейми людям кинулися тер’єри, вирвавшись з міцних обіймів сестер. Собачі повідці обплуталися довкола ніг представників закону, і силовики з виляском гепнулися на дошки хідника. Кинувши мітлу вбік, по їхніх спинах пробігла бабця Фрося та стрибнула у воду. Перед глядачами лише майнули її смугасті панчохи. Слідом за нею кинувся Теодор Степанович, тати Дзвінки і Дмитрика, обоє Кундриків.

Крізь зелено-блакитну товщу мер бачив самі світлі плями. Груди розпирало від нестачі повітря, сили покидали Триндикала. З переляку він наковтався води та безладно махав руками й ногами, з жахом думаючи, що зараз втопиться на очах у своїх виборців, сюжет про це прокрутять у всіх випусках теленовин України, і його не виберуть у мери на другий термін, навіть посмертно…

Поміж зелених водоростей і синіх тіней мигнуло тіло. Щось дуже схоже на людину, але якісь перетинки між пальцями. Мабуть, примарилося! Міцні руки обхопили Мирона Івановича за поперек і потягнули вгору…

Коли бабця Фрося витягнула з води голову мера, всі на суші зааплодували. Двірничка попливла до помосту, тягнучи врятованого за собою. Тут напівживого Триндикала підхопили інші мешканці Кленової вулиці. Вони ледве відчепили комірець мерової сорочки від міцних пальців пані Фросі. Здавалося, вона врятувала потопельника з твердим наміром згодом його придушити.

Поки мер відпльовувався й пускав носом і ротом фонтанчики, люди навколо мовчки чекали на його перші слова. Оператор навів камеру на мокру Фросю, і вона, скромно стенувши плечима, сказала:

— Кожен на моєму місці зробив би так само!

Тримаючись за трибуну, мер звівся на ноги, кивнув Захланським, оббризкавши їх водою з водоростями. Сестри гидливо обтріпали свої сукні. Тоді мер обернувся до протестувальників:

— Закатаю бетоном усе тут! Ви натравили на мене качок, хотіли втопити! Тепер я точно знищу це ненависне озеро!

Увечері Дзвінчина родина, подивившись львівські телевізійні новини, пила чай на кухні. Першим порушив мовчанку тато:

— Перезняли сюжет у студії та пустили як прямий ефір! Ганьба!

— Перед вечерею балакала з паном Забродським, він ходив до знайомого адвоката питати за долю нашого озера. — Мама розставила горнята з м’ятним чаєм і сіла до столу.

— І що? — тато нетерпляче засовався на стільці.

— Кепські справи. У нас немає шансів відсудити озеро та парк навколо.

— Який жах! — зойкнула Дзвінка, уявляючи, як Тиціан зі своїми качками сидить на березі каналізаційного тунелю, понуривши важку від спогадів голову до потоку нечистот. З такими невеселими думками пішла вона в ліжко.

Спала Джмеленя погано. Такий початок канікул аж ніяк не тішив. Чому все так гарно й загадково почалося та так гидотно й несправедливо закінчується?

Уночі їй снилося, як сміття засипає Тиціанові вітальню й кухню, як він гордо стоїть по пояс у ньому, не збираючись полишати свого дому. От-от — і бетонні брили сховають його під своєю сірою масою…

Зранку в під’їзді Дзвінка і Дмитрик зустріли діда Василя у вихідному костюмі.