Джо Аберкромби - На лезі клинка

— Просто ввалитися до нього в кабінет?

— Можеш хоч пику його почикрижити ножем, мені байдуже.

— Буде зроблено, інквізиторе.

Глокта кивнув і розвернувся, щоб іти собі, аж нараз обернувся.

— Тільки не треба насправжки його чикрижити, гаразд, Северарде?

Практик усміхнувся очима і вклав свій страшний ніж назад у піхви. Глокта закотив очі до стелі, а тоді пошкандибав, постукуючи ціпком по плитах і тамуючи біль у нозі. Цок, стук, біль. Такий був ритм його ходьби.

Кабінетом очільнику слугувала велика і по-багатому опоряджена горішня кімната в Будинку питань — кімната, в якій все було надто великим і надто пишним. Одну із обшитих дерев'яними панелями стін займало велетенське, вигадливе вікно, з якого виднілися чепурні сади у внутрішньому дворі. Посеред барвистого килима, привезеного з теплих екзотичних країв, стояв не менш велетенський і химерно оздоблений стіл. А над величним каміном, всередині якого догорав маленький кволий вогник, висіла голова кровожерної звірюки з якоїсь холодної і не менш екзотичної місцини.

Утім, на фоні самого очільника Келайна його кабінет здавався дрібним і сірим. Це був дебелий, червонощокий чолов'яга віком під шістдесят, який із чохом компенсував рідіюче волосся пишними, сивими бакенбардами. Його побоювались навіть члени Інквізиції, але Глокта не відчував до нього страху, і вони обидва про це знали.

Перед столом стояло величеньке, вишукане крісло, але очільник міряв кімнату кроками, кричучи і розмахуючи руками. Глокту посадили на щось безумовно дороге, але явно задумане так, щоб сидячому було максимально незручно.

«Втім, це мене не повинно непокоїти. Незручність — то моя стихія».

Поки очільник сварився, Глокта розважався тим, що уявляв, як над каміном замість голови кровожерної звірюки висить голова Келайна.

«Цей окоренкуватий дурень точно такий самісінький, як і його камін. З вигляду приголомшливий, а всередині пустопорожній. Цікаво, як би він зреагував на допит? Я би почав із його дурнуватих бакенбардів».

При цьому на обличчі Глокти покоїлася маска уваги та пошани.

— Що ж, Глокто, цього разу ти перевершив навіть самого себе, скажений каліко! Коли мерсери дізнаються про це, вони з тебе шкуру здеруть!

— З мене вже здирали — і це лоскітно.

«Чорт забирай, закрий пельку і всміхайся. Де той пришелепуватий свистун Северард? Щойно закінчу тут, то здеру з нього шкуру».

— Ото вже молодчага Глокта, ото придумав, ой, тільки би не луснути зо сміху! Ухилення від сплати королівського податку!

Очільник побуряковів, настовбурчивши бакенбарди.

— Королівського податку? — закричав він, пирскаючи слиною на Глокту. — Та вони всі від нього ухиляються! Мерсери, спайсери [3] Спайсери — торговці прянощами. — всі! Кожен Господній йолоп, котрий має човен!

— Але цього разу все робилося так відкрито, очільнику. Нас це зачепило. Тож мені здалося, що варто було...

— Тобі здалося? — Келайн розчервонівся і аж пашів від гніву. — Тобі прямо сказали: не займати мерсерів, не займати спайсерів, не займати жодну з великих гільдій!

Він походжав все швидше й швидше.

«Такими темпами ти увесь килим витреш. Великим гільдіям доведеться купувати тобі новий».

— Але ж тобі здалося, га? Що ж, він має повернутися на волю! Нам доведеться його відпустити, а тобі — повчитися просити вибачення на колінах! Ну і ганьба! Ти віддав мене на глум! Де він зараз?

— Я залишив його в товаристві практика Фроста.

— Цієї шамкаючої тварини? — Очільнику розпачі вчепився за волосся. — В такому разі вже нічого не вдієш, га? Він буде схожий на казна-що! Не можна відправляти його на волю в такому вигляді! Тобі гаплик, Глокто! Гаплик! Я негайно йду до архілектора! Негайно!

Раптом широкі двері розчахнулись, і до кімнати неквапливою ходою увійшов Северард із дерев'яною шкатулою у руках.

«Саме вчасно».

Очільник, роззявивши від гніву рота, мовчки дивився, як Северард грюкнув шкатулою об стіл, від чого у ній аж щось брязнуло.

— Що це у дідька має озна...

Северард відкинув кришку, і Келайн побачив гроші.

«Всі ті прекрасні грошенята».

Він затнувся на півслові, а його рот завмер, силячись сформувати наступний звук. Спершу він виглядав здивованим, тоді спантеличеним, і, зрештою, настороженим. Келайн стиснув губи і поволі опустивсь у крісло.

— Дякую, практику Северарде, — сказав Глокта. — Можете йти.

Поки Северард неквапливо виходив, очільник замислено погладжував свої пишні бакенбарди, а його обличчя поступово прибирало звичного рожевого відтінку.