Владимир Аренев - Порох із драконових кісток

Вночі їй закортіло до туалету — то що ж, вона у себе вдома, чого їй боятися, підвелася і пішла. І з усього розмаху вгатилася гомілкою у стілець, корова незграбна.

Але коли повернулася, обережно поставила стілець туди ж, під двері.

Ні для чого. Просто щоб стояв.

Ранок таки справді мудріший за вечір: прокинулася Марта із ниючою гомілкою і парочкою непоганих ідей. Гомілку змазала маззю, ідеї взяла на озброєння.

Почала з того, що окупувала ванну. Ввімкнула якнайгучніше новий альбом «Єдинорогів та грішників» і нарешті пофарбувалася. Вийшло непогано. Плюс-мінус так, як і було до експедиції на поле.

Прибралася в кімнаті, а коли батько закінчив пилососити у вітальні та передпокої, пройшлася по килимах і підлозі. І пил із полиць протерла, майже з усіх.

Ну, не сказати, щоб тільки цим займалася: ввімкнула комп і час від часу поглядала на стрічку. Коли в мережі з’явилася Ніка — відкрила віконце і вбила: «Привіт! За тиждень прем’єра “Битви за Конфетенбург”. Ідемо?»

Ніка відповіла аж через п’ять хвилин. «Ідемо» і смайлик. Марта теж поставила смайлик, а потім вони ще трохи потеревенили про різне. Не минулося й без нових віршиків, тепер про прекрасну принцесу, яка закохалася в, уявіть собі, старезного мудреця. Мудрець зачарований, ув’язнений у тілі молодого чоловіка. І, отже, прекрасна принцеса має намір зняти з нього чари за будь-яку ціну.

Марта подумала трохи та й написала: вірші, мовляв, красиві. Яка різниця? Ніка ж їх все одно викладе у себе на стінці… он, власне, уже й виклала. Деяких, коли вони себе в чомусь переконали, фіг зупиниш.

Але, подумала Марта, допомогти ми спробуємо, неодмінно. Просто не варто діяти в лоб. Обережніше й делікатніше.

Поміркувала заразом щодо Елізи — і вирішила, що зі стільцем переборщила. Дядечко Нікодем не даремно зауважив: «Ні сміливості, ні вмінь». Хай би отруїти — але невже віриш, що мачуха піде, ха-ха, душити тебе подушкою? Чи, начитавшись класиків, заливати у вухо розчин цикути? Повз кімнату, в якій спить батько? Серйозно?

Але очей, ясна річ, ми з єхидни спускати не будемо! Оскільки — пироги ці яблучні, і дивна поведінка, і зустрічі з мордастим Бударою. Пильність та увага! Нехай навіть не сподівається!..

Впоравшись із прибиранням, Марта нарешті сіла за комп по-справжньому. Шукала інфу про драконів, але за годину визнала свою поразку. Себто інфи було — читати не перечитати. Про заморських драконів, про східних, про зовсім давніх, античних… А про місцевих — хіба короткі перекази, загальні слова. Наче із підручників понависмикували: «у такому-то році Тріумвірат засідав у Калиновомістков’ї й ухвалив кардинальним чином змінити політику держави, замість людожерської концепції “малої жертви” запроваджено нову, яка полягає у гуманному використанні людських ресурсів»; «разом із тим безкомпромісному винищенню підлягали всі так звані цингани: волоцюги, що приносили із собою не лише цингу, але й інші небезпечні захворювання»; «що ж до переселенців, то їхній статус безпосередньо залежав від користі, яку вони приносили (чи у перспективі могли принести) суспільству, яке їх приймало».

А от про Ортинськ Марта знайшла буквально кілька рядків, взагалі ні про що. Якийсь скорочений переказ легенди про Лодовіко Сіністарі, з якого вона нічого й не второпала як слід. Історія парку Пам’яті зі згадками про причини його заснування. Власне, і все — якщо не зважати на безліч посилань, які нікуди не вели. Наче хтось методично обвалював сайти, присвячені ортинським драконам.

Все це було дивно. Відомо ж, що дракони рідко падають двічі в одному й тому самому місці, а під Ортинськом таке ставалося принаймні тричі. Напевно, тому що неподалік кордон, намагалися втекти і летіли сюди. Тоді, до речі, й кордон проходив трохи ближче до міста. Виходить, думала Марта, про такий унікальний випадок мала би бути купа матеріалів. Не може не бути.

Чому ж тоді все пощезало? Чергове Прибирання? Але попереднє відбулося лише два роки тому. Марта добре пам’ятала, вона тоді активно сиділа на порталі «Хроноклазм», там було чимало якісних рефератів, трохи підправив — роздруковуй і здавай, жодна Ропуха не вирахує. І от одного разу ці скарби взяли й щезли. За лінком було повідомлення про помилку, Марта швидко збагнула що до чого і більше туди не ходила. Навряд чи хтось узявся б вираховувати її за IP, та там і відвідувачів щодня було тисячами, але вона вирішила не ризикувати. Під час Прибирання із мережі видаляли або сайти застарілі, на яких давно ніхто не був, або ж ті, що містили заборонену інфу. Взагалі власників таких сайтів штрафували одразу як знаходили, але багато що пропускали; для цього і потрібне було Прибирання. А час від часу — просто щоб пострашити — навмання штрафували і користувачів.