Владимир Аренев - Правила гри. Частина друга

Здесь есть возможность читать онлайн «Владимир Аренев - Правила гри. Частина друга» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: Джерела М, Жанр: Фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Правила гри. Частина друга: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Правила гри. Частина друга»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Загадковий пан оповідач уже встиг занурити вас у таємничий світ «Останньої вежі», і ви з нетерпінням чекаєте продовження? Що ж, з приємністю повідомляємо: гра триває!
Й до «Правил ЦІЄЇ гри» внесено корективи. Попереду вирішальна битва з військом південних сусідів, що от-от перетне кордони Ашедгуну, — імперії, де володарює династія Пресвітлих. І невдовзі правителю доведеться зробити непростий вибір між честю та зрадою. А коли, окрім честі, йдеться ще й про кохання…
Готові до повного занурення? Добре, але не забувайте: в «Останній вежі» теж коїться багато незрозумілого, а небезпека чатує на занадто легковажних буквально на кожному кроці…

Правила гри. Частина друга — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Правила гри. Частина друга», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Для оповідачів характерною є особлива, просто-таки природжена неприязнь до дослідників і, — незрозуміло як, але завжди — безпомилково, — вони знаходять та знешкоджують їх.

Отже, порівнюючи носіїв феномену Пресвітлих та оповідачів, бачимо суттєві розбіжності між ними, що й дає нам право вважати інфо-донорів якоюсь четвертою категорією розумних істот. Ми не знаємо…

Веселі вони хлопці, ті, хто писав книгу! «Знешкоджують»! А конкретніше?!

Заспокоєння прочитане явно не принесло. Скоріше, навіть навпаки. «Знешкоджують»! Наче мені своїх турбот зараз бракувало. Наче хтось мав на меті мене залякати і тепер займався цим, розважливо, непоспіхом, із паскудною усмішкою на вузьких фіолетових вустах.

«— Чому фіолетових?»

«— Я так і знав, що з решти пунктів заперечень у вас не виникне!»

Ще й записочка ця…

Записка особливо не давала спокою, і тому, коли в коридорі почулися повільні

/загрозливі/

кроки, я здригнувся і пошукав поглядом щось важке.

Підходить. Зупинився. Прислухається.

Напевне, намагається розібрати, тут я чи ні. Добре — почекаємо.

Стукає й питає: «Парубче, ви тут?»

Несподівано мене пробрав нестримний напад реготу, я ледь не злетів із ліжка, здригаючись від сміху, наче божевільний. Як-то кажуть, у переляку розуму з кулачок немовляти, а очі — кожне з добрячу тарілку.

— До вас можна? — обережно поцікавився «академік».

Дякувати Богам, що не запитав, чи все гаразд, а то б я знову зареготав. А так чинно заявив: «Звичайно. Заходьте», — і навіть сів, хоча й не встиг стерти з обличчя ідіотську усмішку.

Чраген зайшов, притискаючи до грудей шкіряну папку темно-синього кольору з блискучою пряжкою-застібкою. В таких папках годиться носити або архів родини (всілякі генеалогічні дерева з кущами, світлини прабабок у третьому коліні та засохлі грамоти дідусів за гарне навчання в школі й інституті), або ж документи, на яких зазначено чорною фарбою: «Цілком таємно».

— Пам’ятаєте, ви обіцяли допомогти мені з книгою?

Я кивнув, побоюючись, що не стримаюсь і знову зарегочу. Від нервів.

— От, приніс одну сторіночку, — він клацнув застібкою папки і обережно, як акушерка немовля, дістав підгризений скраю аркуш. Я затамував подих, цілком справедливо підозрюючи: «дмухнеш — розсиплеться».

— Зможете розібрати? — допитливо поцікавився Чраген, викладаючи свій скарб на столик, поряд із «Феноменом Пресвітлих». Косий погляд ковзнув по фоліанту і повернувся до мене. — Спробуєте?

— Спробую. Нумо, нумо…

Ієрогліфи були давні, схожі більше на піктограми, ніж на давньоашедгунські пісьмена. З такими одразу не впораєшся.

А пан Чраген навис над столиком і не хотів йти.

— Як? — запитав він, сухо дихаючи в потилицю.

— Важко, — відверто зізнався я, встаючи з ліжка та підсуваючи до столика стілець. — Але залиште його на добу, і все, що можна, я з нього вичавлю.

Старий занервував, потер лисину, кашлянув.

— Н-ну, — протяг, — ну добре. Але тільки на добу. Є причини…

Він невизначено помахав папкою у повітрі.

— Так, звичайно. Розумію.

Іди ж нарешті!

— Я, мабуть, ще зазирну до вас пізніше, якщо дозволите. Раптом…

Я похитав головою.

— Не варто. Гадаю, серйозні результати будуть лише зранку, а ймовірніше — навіть увечері. Тож…

— Зрозумів. Тоді — на добраніч. Щиро дякую, що погодилися допомогти. На все добре, парубче.

От і з’явилася причина завтра відмовитися від сеансу. Зізнатися, не хотів би посилатися на здоров’я.

Я витяг чистий аркуш паперу, олівець, кишеньковий словник (якщо я обходився без нього при читанні «Феномену», то тут уже — ніяк); увімкнув настільну лампу.

Кілька наступних годин минули непомітно, я навіть перестав турбуватися про розлади здоров’я. Я забув про навколишній світ, і лише сильний голод змусив відірватися від дешифровки. Спустився у Велику залу (там нікого не було), поїв як слід і знову взявся до роботи.

Заснув пізно вночі, і весь час, поки лежав, загасивши світло, перед очима миготіло плетиво давніх знаків, що таїли в собі думки людини, яка жила Боги знають коли. Дивно!

ДЕНЬ ОДИНАДЦЯТИЙ

— Вставайте, пане!

У-у, зануди!

— Уже встаю!

Але якщо ви сподіваєтеся, що я зараз помчу в оту кімнатку на першому поверсі — дзуськи! Хоча…

Учорашня робота з розшифровки папірця, принесеного «академіком», налаштувала мене на добродушний настрій. Дурнуваті побоювання — геть! Я цілком здорова людина і доведу це, відправившись до клятої кімнатки й сприймаючи Мугідові оповіді. Я цілком здорова людина!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Правила гри. Частина друга»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Правила гри. Частина друга» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Правила гри. Частина друга»

Обсуждение, отзывы о книге «Правила гри. Частина друга» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x